
До 2020 року Гуржов не мав жодного бажання зв’язувати життя з армією.
Він заробляв у сфері послуг і розваг, найбільше цінував роботу вокалістом у ресторані, любив клуби, караоке, витрачав гроші на брендові речі та відпочинок на морі.
У військкоматі його привабило стабільний графік 5/2 і зарплатня, що дорівнювала сумі заробітку на двох попередніх роботах.
Так він опинився у військовій сфері, спочатку діловодом, згодом – у піхоті.
Повномасштабне вторгнення застало його на третьому році контракту. 24 лютого його відправили на оборону Маріуполя.

Старшина, з яким у нього були напружені стосунки, видав ручний протитанковий гранатомет із коментарем: “Поки доїдеш – загуглиш”.
А потім додав пророчу фразу: “Помирати в рідному місті не так прикро”.
Пізніше Гуржов дізнався, що цей старшина втік у СЗЧ ще до того, як він потрапив у полон.
Група не доїхала до Маріуполя. Їх оточили під Волновахою. Під час спроби переміститися в машину влучив снаряд.
Більшість побратимів загинули. Олександра контузило. Кілька днів він переховувався з іншими військовими в покинутому будинку.
Після того, як будинок накрили танками, він залишився єдиним живим – тільки тому, що вийшов на дві хвилини пізніше.
У темряві намагався вибратися до своїх, але випав сніг, і російський патруль його затримав. Це сталося 3 березня – на шостий день війни.
У полоні Гуржова били, роздягали, намагалися отримати інформацію. Телефон не підтвердив особу через відсутність українського зв’язку – за це теж били.

Тим часом українське командування оголосило його в самовільному залишенні частини (СЗЧ).
Далі були кілька місяців “гастролей”: окупована Волноваха, Донецьк, Оленівка, потім етап у Росію – Таганрог, Борисоглібськ.
У Таганрозі полонених зустріли “коридором” – шеренга людей, які били палицями, шокерами та прутами. Потім холодний душ і тортури шокером у воді.
На його очах загинуло п’ятеро чи шестеро людей.
Після одного з побиттів його привели в медпункт, роздягли, поклали поряд із мертвим тілом і пригрозили, що він буде наступним, якщо “рипнеться”. Видали дві таблетки парацетамолу.
У колонії Борисоглібська тортури тривали, особливо жорстокими були удари шокером по інтимних зонах – це російські наглядачі називали “розвагою”.
Годували мінімально: три ложки картопляної маси та шматок хліба на день.
За три роки він схуд із 82 до 45 кілограмів. Останні вісім місяців полонених не чіпали, але й не виводили на прогулянки, лікар не приходив.
25 травня 2025 року Гуржова звільнили в рамках обміну.
Побачивши своїх побратимів – кістки, обтягнуті шкірою, – він відчув гострий контраст із російськими полоненими, які виглядали нормально.
Після обміну він прагнув не лікарняної дієти та спокою, а найпростіших речей: купити шаурму, поїсти й лягти спати. І, звісно, піти в караоке.
Сьогодні він каже, що найкраща реабілітація для нього – це концерти. За останні пів року він відвідав їх більше, ніж за все попереднє життя.
Джерело: Marvin Gardens


