Євангельське читання 5-ї неділі після Пасхи є слова апостола Іоана Богослова про розмову Христа Спасителя з жінкою із Самарії (Ін.4:5-42).
Тогочасних самарян можна порівняти з сучасними вірними Київського Патріархату. Юдеї вважали самарян розкольниками, які на противагу юдеям встановили власне богослужіння, власних священиків, мали свою священну гору і т. д. До того ж, юдеям було заборонено навіть спілкуватися з самарянами, не те що молитися. А Христос заговорив з жінкою-самарянкою, грішницею, через яку увірували в Спасителя світу багато людей. Зміст їхньої розмови актуальний і сьогодні. Як тоді юдеї і самаряни сперечалися у кого канонічні священики, богослужіння, так і сьогодні: одних іменують філаретівцями, інших гундяєвцями, або сергіанцями. Але хіба патріарх Сергій, Кирил чи Філарет були розп’ятими за нас? Чи в їхнє ім’я ми приймаємо хрещення? Тим, хто підкреслює власну приналежність до кращої Церкви, чи більш канонічної, Ісус Христос говорить: Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте. Бог є дух, і тим, що кланяються Йому, належить поклонятися духом та істиною. Треба мати в собі дух Христа, дух жертовності, дух любові. Якщо не маємо такого духу, то ми не Божі. Якщо маємо протилежний дух, що підкреслює нашу канонічність перед розкольниками, або дух нетерплячий перед свободою, любов’ю і високою християнською мораллю, то ми далеко від Бога. А, перебуваючи в Церкві будь-якої конфесії, будемо пам’ятати слова святого Феофана Затворника про те, що зовнішній порядок Церкви не є головне в ній, а служить тільки для вираження морально-релігійного устрою християн. Тобто все, що ми маємо в наших церквах повинно удосконалювати наш дух, направлений до Істини.
