42-річний киянин Кирило Талер назвав свій проєкт ППЇ – Перша приватна їжарня. За майже три роки прихистив у своїй квартирі кілька десятків колючих тварин. Каже, що подібних притулків, які б спеціалізувалися винятково на цих ссавцях, в Україні немає.
Рятувати їжаків від холоду, голоду, хвороб та небезпек вулиці для блогера Кирила стало справою життя. Разом з ним піклується про їжаків співвласниця притулку Анастасія Бондаренко з Бахмаччини. Філіал ППЇ жінка облаштувала на одному з трьох поселень мистецького хутора Обирок, що відомий на всю Україну. В теплу пору року там відбуваються найрізноманітніші етнічні фестивалі, на які з’їжджаються люди з усіх куточків країни і навіть із-за кордону. А кілька десятків сімей з дітьми живуть там постійно. Обирок складається з трьох маленьких хуторів – Каціри, Прохори і Королі, що розташовані за півкілометра один від одного.
Початок – з білоруського слова і Глючі
– Майже три роки тому Настя, моя напарниця, захотіла вивчати білоруську мову, – Кирило розказує, з чого все почалося. – Щоб зареєструватися на платформі, їй треба було придумати пароль білоруською. Я чомусь раптом згадав: «вожык ворушит носом». «Вожык» – їжачок. Став шукати в інтернеті відео білоруською про тварин. Потім перейшов на англійську. Мені стало цікаво, і я по-справжньому захопився. Багато читав, переглядав інформацію польського реабілітаційного центру для їжаків. До речі, в Європі таких притулків діє чимало.
А тоді Кирило з Анастасією знайшли у Глевасі, селищі поблизу столиці, одне вимучене і худорляве 250-грамове їжаченя. Одразу ж вирішили забрати і виходити. Назвали знайду Глюча, бо тваринка була, як та галюцинація – коли є уявлення, а реального об’єкта в цей час немає.
Анастасія Бондаренко крайня ліворуч
– Десь їжак шарудить, а ти його не бачиш, – пояснює з посмішкою. – Так виріс наш Глюча у величезного самця, що на дух не переносив своїх рятівників і, здається, всіх людей на Землі. Ганяв як скажений квартирою, міг зненацька напасти, вкусити за ногу. Після сплячки, коли на вулиці добре потепліло, тварину випустили на природу. А потім з’явився ще один їжак, і ще, ще…
З того часу Кирило веде блог про колючих тварин і рятує знайдених малят та їхніх батьків.
З сараю – на вільні хліба
Цієї зими в столичному ППЇ перебувало з десяток їжаків, наразі ще лишається трійко. У філіалі на Чернігівщині проходять адаптацію четверо тварин.
– На хуторі Обирок Настя тримає їх у сараї. Годує, поїть. Там вони звикають до більш природних умов життя, виходять на полювання, – каже Кирило Талер. – Трохи мине часу, і їх випустить до лісу, як кажуть, на вільні хліба.
У квітні на хуторі сталася велика пожежа, вогонь дотла випалив землю, згоріли дві хати. Тоді Анастасія Бондаренко найпершими рятувала своїх підопічних. Трьох їжаків віднесла до лазні на інший куток хутора. Четвертого не знайшла. Аби тваринка змогла утекти від вогню, доглядальниця лишила дверцята сараю відчиненими.
Коли вогонь вдалося загасити, повернулася до філіалу, він дивом уцілів. Їжак тим часом виліз зі своєї схованки й сидів посеред сараю, ніби нічого не трапилося.
Надихавшись їдкого диму, тварина жадібно пила воду з мисочки. Якби ж їжак знав, як за нього хвилювалася Настя!
Серед квартирантів – справжня героїня
До Києва за вже здоровими їжаками приїздить зазвичай співвласниця притулку Анастасія. Транспортує тварин до філіалу на Бахмаччину у спеціальній сумці-переносці. Прощатися зі своїми підопічними Кирилові завжди важко. Але він розуміє, у лісі їм буде добре.
– Із Радою і Трошем розлучатися зовсім не хочеться. Вони мені як рідні, частина сім’ї, – зізнається чоловік. – Та все ж рано чи пізно тварин таки доведеться повернути в природу. Натомість з’являться нові колючі мешканці.
Було таке, що в притулку навіть перебувала мама-їжачиха з потомством. Справжня героїня! Вона вигодувала своїх малят, а потім ще й чужих.
– Їжачиха пішла на полювання, і її раптом збиває авто. Дитинчата якийсь час сидять голодні, а тоді починають вилазити з гнізда. Люди їх підбирають, а потім знаходять мої контакти, пишуть повідомлення або телефонують, – продовжує співвласник ППЇ.
Як доглядати та лікувати колючих тваринок Кирило Талер добре знає. Дещо почерпнув від закордонних зооволонтерів, дещо – від українських ветлікарів. Цінний досвід здобуває щодня, безпосередньо спілкуючись зі своїми квартирантами – так жартома називає їжаків.
Корм для котів і їжаків
Живуть тварини на балконі, кухні та коридорі в імпровізованих будиночках – картонних коробках. Щоб не переплутати, Кирило позначає їжаків фарбою. Коли потрібно – возить до ветлікарні, постійно стежить за харчуванням.
– Вони люблять гострі запахи. Основний їхній раціон – комахи. В природі, коли натрапляють на гніздо мишей, птахів, зайців можуть поїсти малечу. До речі, яблук, грибочків не їдять. Все це вигадка для забави діток. Я годую їжаків сирою курятиною, даю сир, яйця, корм для котів, але найбільше вони полюбляють зофобусів – хробаків, тарганів. Також їм подобаються диня і кавун, – уточнює уподобання. – А ось молока давати їжакам не можна, воно не засвоюється організмом. Тільки – воду.
Щоб піклуватися і доглядати за колючими створіннями, потрібні витримка і терплячість. Їжак – не пес, який запам’ятовує команди. Ці тварини не відкликаються на імена, до речі, мешканці притулку їх отримують в залежності від того місця, де їх підібрали небайдужі. Приміром, Троша знайшли в столичному районі Троєщина, Борща – на Борщагівці, а Кроша привезли з Кропивницького.
– Коли їжак матиме 700 грамів (для цього його потрібно зважувати), можна спокійно класти до зимової хатки на балконі і слідкувати за процесом переходу в «енергозберігаючий режим». Якщо бачимо, що тваринка тільки мерзне, треба забрати назад в тепле місце і повторити спробу пізніше. Весною, після сплячки, їжаків відгодовую і згодом передаю на адаптацію або віддаю бажаючим, які випускають тварин на свій город, де ті знищують шкідників, – розповідає зооволонтер Кирило.
Зв’язок
Спершу на утримання їжаків співвласники ППЇ витрачали власні гроші, нині з цим їм допомагають небайдужі. Кирило щомісяця організовує у фейсбуці збір коштів.
– Важливо, щоб мої читачі могли постійно спостерігати за життям тварин. Вважаю великою помилкою, коли притулки для тварин не мають такого зв’язку. Вони ж теж діють на благодійній основі, і в цих центрах сотні мешканців. Звичайно, що роботи біля стількох підопічних чимало, й не залишається сил ні на що. У мене тварин менше, тому й є час для спілкування в соцмережі, – пояснює.
Зооволонтери Першої приватної їжарні не погоджуються з тим, що не варто втручатися в природні процеси, що слабка і квола тварина має загинути, бо це природний відбір.
– Скажу так: людство вже достатньо втрутилося в природу і тепер несе повну відповідальність за зміни на планеті, зокрема це стосується тварин, – зазначає наостанок Кирило Талер. – Якщо людині зле, вона йде до лікаря. Чому ж ми маємо проходити повз знесилене, травмоване через пожежу чи бродячих собак нещасне їжаченя?!
Лариса Галета, «Деснянка» №17 (804) від 30 квітня 2020
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
