У дев’яту неділю після П’ятидесятниці 22 серпня на літургії ми чуємо слова з Євангелії від Матфея, де говориться про те, як Христос ходив по воді (14 глава, 22-34 вірші). Після того, як Ісус Христос нагодував чудесним образом багато тисяч людей, Він наказав учням плисти човном, а Сам усамітнився для молитви. І вночі, коли човен був посередині моря, учні побачили Ісуса, що йде по воді. Спочатку вони подумали, що це привид, та переконавшись, що це справді Христос, апостол Петро сказав Йому: « Звели мені прийти до Тебе по воді». Ісус звелів: «Прийди». І ось, коли апостол рушив, подув сильний вітер, Петро злякався і почав тонути. Із страхом вигукнув: «Господи спаси мене!» Христос подав йому руку і вони ввійшли в човен. Ісус тут називає апостола Петра «маловіром», бо той злякався, що може потонути і ніхто йому не допоможе, навіть Бог. Після такого спасіння ті, що були у човні підійшли, вклонилися Йому і сказали: «Воістину Ти Син Божий».
В буквально-історичному значенні Христос здійснив це чудо. Він ходив по воді, врятував апостола Петра. Та в духовно-містичному сенсі ця подія нам говорить про те, що від усіх негараздів і проблем людину може спасти тільки Син Божий, Господь. Наше життя – це буремне море, де сильний і неприємний вітер, холодні і страшні хвилі. Нас по життєвому морю постійно кидає як якийсь човник від хвилі до хвилі, потерпаємо від страху, відчаю, великих хвиль-проблем. Ми можемо навіть тонути і гинути в цих життєвих негараздах. Та щоб мати спасіння треба з вірою поглянути на Сина Божого і попросити про це спасіння як і зробив апостол Петро. Не забуваймо, що апостол почав тонути, бо злякався і віра відступила від нього. Так і в нас може бути, мабуть, так і відбувається дуже часто. Найголовніше у цьому простягнути руку до Бога з проханням про поміч. І Господь обов’язково допомагає, спасає.
Морально-настановчий бік цієї подіє говорить нам про човен серед цієї неспокійної води, як про місце де безпечно. Символічно човен – це Церква Христова, яка протягом вже більше двох тисяч років веде християн по буремному життєвому морю до спасіння, а керманичом човна, Церкви є сам Христос. І саме Він, подавши руку допомоги, відводить маловіра назад у човен спасіння.
Зростити собі сильну і велику віру є процесом непростим, та це відбувається тільки в Церкві. Ми часто можем самі думати, чи чути від інших, що не обов’язково ходити в храм бо Бог є в душі, і віра є в душі. Це може виявитися самообманом. Для того, щоб мати зцілення від гріхів і їх наслідків потрібні ліки. Якщо гріх – це хвороба, то потрібні спеціальні ліки, Таїнства Церкви, які зцілюють душу людини від гріха і від його наслідку – смерті. А Таїнства ми можемо отримати тільки в Церкві.
Таким чином, шануючи день Воскресний, не будемо гаяти дорогоцінного часу, щоб примножити нашу віру, яка в конкретний момент нашого життя допоможе не тільки нам вистояти в якихось негараздах і проблемах, а й дасть приклад і реальну силу для наших рідних близьких. Бо коли ми на практиці застосовуємо нашу віру, спасаємось не тільки ми, а й ті хто біля і навколо нас.
Протоієрей Сергій Чутченко, магістр богослів’я, настоятель парафії свт. Іоана Тобольського ПЦУ м. Ніжин.
