З цього Воскресного дня в Православній Церкві починається підготовка до Великого Святого Посту, бо на Ранній цього дня після 50-го псалма хор починає співати «Покаяння відкрий мені двері Життєдавче…». Підготовка до Великого Посту розтягується на три неділі. Сьогоднішній Воскресний день мовою церковного уставу іменується як неділя про митаря і фарисея. Євангеліє, яке припадає на цей день, це Благовіствування Апостола Луки, що передає нам слова Христа, Який сказав таку притчу: «Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, ще я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар» (Лук. 18:10,11). А потім він почав перераховувати свої благочестиві вчинки: «Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю» (Лук. 18:12). Так молився фарисей, який належав до іудейської партії, і серед людей вважався благочестивим чоловіком, тому що він не грішив у перерахованих гріхах і робив все те добре, про що він сказав. Осуджуючи митаря, фарисей подякував Богові, що він не такий грішний як цей збирач податків. Слід сказати, що зі свого боку фарисей мав право на такий осуд. Бо такий був Закон Мойсея, іудейський закон. Ми пам’ятаємо як до Христа привели «…жінку, схоплену під час перелюбу, і, поставивши її посередині, кажуть Йому: Учителю, взяли нині на перелюбі; а Мойсей в законі повелів нам побивати таких камінням; а Ти що скажеш»? ( Іоанн. 8: 3-5 ). Христос не говорить що відміняє Закон Мойсея, але каже їм: «… Хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь» (Іоанн. 8: 7). У випадку з митарем фарисей вважав себе без гріха, бо якщо він і чинив якийсь гріх, то він приносив жертвоприношення і таким чином очищався.
Митар в іудейському суспільстві вважався самим грішним із людей. Бо, працюючи на окупантів, римську владу, він збагачувався сам, знущаючись зі своїх соплемінників. І якщо за один гріх в іудаїзмі умертвляли, побивали камінням, за інший приносили жертви, і таким чином гріх переставав діяти, то у випадку з гріхом митаря, він чинив цей гріх навмисно, жорстоко, ще плюс до того його захищали римські воїни. Ось чому митар вважався самим грішним в іудейському суспільстві.
Але як митар молився у цій Христовій притчі? «А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного!» ( Лук. 18: 13-14 ). Христос, закінчуючи притчу, сказав: «Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» ( Лук. 18: 14 ).
Хто із нас може похвалитися життям фарисея? Хто із нас постить двічі на тиждень? Не багато таких. Хто із нас з будь-якого прибутку віддає десяту частину Богу? Майже ніхто. А хто із нас може порівнятися молитвою, не життям, а молитвою митаря? Хто із нас, приходячи у храм, не піднімаючи очей до неба, б’є себе в груди зі словами: «Боже, будь милостивим до мене грішного»? Насправді, у дійсності, ми подібні життям до митаря, не молитвою, а життям, грішимо, грішимо і ще раз грішимо. А щоб нам не заважали грішити ми ще ставимо вартових, охоронців, щоб вони охороняли наші гріховні вчинки. А от в молитві ми подібні до фарисея, бо ми постійно осуджуємо ближніх. Осудження, без сумніву, є небезпечним гріхом. Спаситель сказав чітко: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мф. 7: 1). А ми часто судимо ближнього не тільки за погане, а ще частіше за добре. Чому ми судимо ближнього за добро? Не маючи у собі добра, ми хочемо спотворити добро у своїх ближніх.
Що нас спасає, якщо навіть наші добрі діла нас не спасають? Покаянне почуття власного серця, яке в нас заглушене гріхами, ненавистю, злобою, осудженням ближнього, вбивствами, обманом, перелюбством, іншою мерзотою, може пробудити в нас ті струни нашої совісті, які відведуть нас від гріховних шляхів. Усвідомлення власного безсилля перебороти гріх перед Лицем Бога виправдовує нас як того митаря, який не насмілився і очей підняти, а просити тільки милості. Це дуже важливо. Що саме Бог чекає від людини? Бог хоче повернення людини, так як чекав повернення отець свого чада у притчі Христа «Про блудного сина». А з чого починається це повернення? З бажання самої людини до богоспілкування.
