Для кожної людини вираз “домашній улюбленець” трактується по-різному. Когось тваринка врятувала від самотності, комусь допомогла реабілітуватися після складної травми, а когось просто заспокоює у стресовій ситуації. Але не потрібно забувати, що улюбленці не тільки живуть для нас, а й ми повинні жити для них. Адже у котика чи собачки також може скластися складна життєва ситуація.
Ось наприклад, як у родини кота Міммо.
Сімнадцятирічна Євгенія Бондаренко розповідає:
“Я йшла додому і на смітнику побачила кошеня. Мені стало шкода малюка, тому вирішила забрати його до себе. А згодом знайшла всю котячу родину і всіх також забрала додому (маму-кішку та її дітей: 2 хлопчики, 1 кицю-дівчинку)”.
Зі слів дівчини, ці непосидючі пронири мають бойовий характер. Жодна обгортка від цукерки не залишається без уваги.
“Люблю за те, що вони просто є. Їх можна погладити, погратися, зняти веселі відео у ТікТок. А ще з котами не буває сумно, бо вони бігають, як дикі. За цим кумедно спостерігати”, — з теплими почуттями розповідає Євгенія.
Котик Барсик також мав не легку долю.
Та Єлизавета Хилько (18 років) перетворила його життя на казку.
“Ще у третьому класі забрала Барсика у дітей, які над ним знущалися. Знала, що мама не дозволить його залишити, бо на той час у нас вже була кішка. Тому ховала Барсика у літній кухні. Дуже хотіла, щоб він жив у нас, та мама була проти. Але все ж я його відвоювала”, — згадує дівчина.
Кличку своєму улюбленцю Ліза вигадала не відразу. Перші дні називала Маркизом. Та на її думку, це ім’я не підходило.
“Маркиз — це наче тварина “королівської крові”: спокійна, виважена, вихована. Довго думала, яке ж ім’я обрати. А потім дивлюся, ну це ж реальний Барсик. Розбійник на вигляд”.
Та незважаючи на це, для своєї хазяйки Барсик дуже ніжний: обожнює коли його обіймають. А також “товариський”. Тобто з радістю йде на контакт з іншими людьми.
Дівчина стверджує: “Я люблю Барсика абсолютно за все. За те, що він як людина може сумувати за мною. За те, що дуже ручний та ніжний. З ним навіть можна поговорити. Знімає мені стрес”.
Улюблене місце цього котика — у кімнаті Лізи, а особливо на її речах. Дівчина припускає: “Це через мій запах. Можливо він відчуває любов саме через речі, які пахнуть мною”.
Також Єлизавета має ще двох улюбленців. Це пара сіамських котів Лео та Ляля.
Перший надзвичайно плаксивий, має меланхолійний характер. Дуже спокійний. Йому обов’язково потрібен час, щоб звикнути до людини. Його подруга Ляля — найніжніша кішечка. Дуже рада, коли її обіймають та гладять.
“Вони підіймають мені настрій, коли я спостерігаю за їхнею взаємодією між собою. Вони почали товаришувати одразу. Коти — не розлий вода. Сплять, їдять разом, граються, балуються, бігають. За це я їх обожнюю”, — розповідає господарка Лео та Лялі.
Проводити час, як і Барсик, люблять у кімнаті Лізи.
Як щодо вірного друга та охоронця? Дев’ятнадцятирічна Аліна Мартинюк має декілька пар відданих лапок. Собака Тузік з’явився, коли дівчині було 10 років.
З усмішкою на обличчі Аліна згадує: “Взяла його щеням у знайомих. Чому саме він? Напевно, тому що у нього добрі очі. А ім’я отримав через те, що завжди хотіла мати собаку Тузіка”.
Улюбленець дівчини ніжний та готовий прийти на допомогу. Завжди поруч з нею.
“Коли мені сумно — підходить і лягає поруч. Після цього почуваюся краще”.
Любить грітися на сонечку. Обожнює ранкові пробіжки разом з господаркою. А от від чого Тузік не в захваті, так це від купання.
“Спочатку під час купання був наляканий, та з часом став відноситися до цього спокійно. Навіть лапу подає”, — розповідає Аліна.
Щур Джусі — архітектор свого життя.
Для неї власний комфорт на першому місці. Господарка Ольга (18 років) стверджує:
“Характер у неї противний. Постійно кусається. Та все ж інколи дає себе погладити чи почухати, але існує велика ймовірність, що вкусить. Це напевно через те, що Джусі боязка”.
Цього маленького шкідника Олі віддав її друг зі словами “можна вона у тебе житиме деякий час”. А потім запропонував взагалі залишити її собі. На той момент щур вже мала ім’я Джусі. На думку дівчини, воно ій підходить, тому вирішила залишити.
“Незмінна історія, пов’язана з Джусі: кожного разу прошу друзів не сунути пальці у клітку, бо може сильно вкусити. Вони не слухають мене, а потім жаліються на вкушений палець”, — розповідає Оля.
Також дівчині подобається дивитися як щур бігає та підстрибує у клітці. З її слів, це виглядає одночасно і смішно, і мило.
Поговоримо про більш спокійних братів наших менших. А саме про рибок. Валерія Білим (18 років) з дитинства мріяла про домашню тваринку. Але в квартирі тримати собаку чи кота, на її думку, не зручно, тому вибір впав на рибок Люкс та Мартін.
“За ними легко доглядати і вони не потребують щохвилинної уваги”, — стверджує Валерія.
Люкс та Мартін досить активно граються в акваріумі, хоча для риб притаманний більш лайтовий спосіб життя. Дівчина любить малюків за те, що їм можна розповісти будь-який секрет і знати: вони нікому нічого не розкажуть.
Морська свинка Василіса — ще та ласунка.
Її господарка Ліна Куліш розповідає:
“Улюблене заняття Васі — їсти. Полюбляє бурячок, моркву, яблуко. Корм їсть лише, коли ну дуже голодна”.
До того ж, Василіса грайлива дівчинка. Подобається бігати на відкритому просторі, а також у спеціальному колесі, яке прикріплене до клітки. Гризе усе, що потрапляє до її малесеньких лап і може обхватити крихітними, але надзвичайно гострими зубами. Та все ж залишається ніжною та ручною. Відчуває комфорт в обіймах своєї власниці.
Дев’ятирічний хлопчик на ім’я Денис має двох котів: Цитруса та Сімбу.
Першому дав таку кличку, тому що колір очей улюбленця схожий на лимон чи лайм. А другий отримав таке ім’я, бо малюку сподобався персонаж з мультику “Король Лев”.
Тваринки Дениса справжні протилежності. Цитрус — спокійний, врівноважений, ніжний, трішки лінивий кіт, який любить спати. Сімба навпаки — активний, грайливий, любить всіх кусати та нападати у момент, коли цього ніхто не очікує.
“Вони разом не граються. Цитрус тихо сидить, відпочиває, а Сімба на нього починає пригати і бити лапою. Цитрусу все одно, але коли йому це набридає може вдарити Сімбу і втекти. А той одразу за ним біжить, знову починає набридати”, — розповідає хлопчик.
Але у котиків є одна спільна риса — вони ревниві. Як тільки хтось з них підходить до господаря, іншому обов’язково потрібно бути поруч. Якщо обіймають одного, інший просить також уваги. Пригостили смаколиком Цитруса, потрібно поділитися із Сімбою. І так абсолютно у всьому.
Денис ділиться історією: “Я їх називаю “кумедні друзі”, тому що смішно спостерігати, як вони б’ються за тарілку. Сімба постійно хоче з’їсти корм Цитруса, і навпаки. Але так не можна, бо Сімба ще маленькій і повинен їсти їжу для малюків. А Цитрус намагається з’їсти все зі своєї тарілки, а потім швидко біжить ще й до тарілки малого”.
Домашні улюбленці — наша родина. Вони також мають власний характер, почуття, емоції, уподобання, потребують уваги та любові. Тварина — це відповідальність, а не іграшка. Пам’ятайте про це!
Софія Купрій
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
