«Найвища вартість свободи – гірка математика війни. Нічого не розрадить біль втрати. Та все ж кожен з нас має робити все можливе, аби наблизити Перемогу, аби нарешті зупинити цей відлік» , – звернувся начальник Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус до рідних військовослужбовців області, які віддали своє життя за незалежність України.
Указами Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджено:
Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно) нагороджений
БУЦ Віктор Миколайович – старший лейтенант, м. Бобровиця
На війні він командував танковим взводом першого танкового батальйону. Під розбитим танком і знайшли побратими його понівечене ворожим снарядом мертве тіло. Убитий офіцер пролежав там кілька діб, поки не вщухли «ураганні» обстріли.
Загинув за 19 днів до 45-річчя.
Осиротіли його мати Парасковія Миколаївна, дружина Наталія Леонідівна, старшенька доця Каріна (10 клас) і меншенька Юля, яку одинока мама повела в перший клас.
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня нагороджені (посмертно):
ЯХНО Валентин Володимирович – солдат, м. Ніжин
Яхно Валентин Володимирович народився 14 червня 1976 року. Закінчив школу у селі Талалаївка, після чого навчався в Ніжинському
ПТУ-11, де опанував спеціальності слюсара механо-складальних робіт та машиніста бульдозера. Працював старшим охоронцем групи швидкого реагування СТОВ «Дружба-Нова».
З перших днів повномасштабної війни Валентин ніс службу у лавах ТрО, у червні 2022 року долучився до військової частини А4062, у складі якої відправився захищати східні кордони Батьківщини.
На жаль, 3 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новобахмутівка на Донеччині Яхно Валентин потрапив під ворожий мінометний обстріл, отримавши травми, які виявилися несумісними з життям…
Попрощалися з земляком у Ніжині в Церкві Всіх Святих, поховавши його на кладовищі села Хвилівка. Вдома на нього чекали дружина та донька .
САВЧЕНКО Максим Віталійович – молодший сержант, м. Ніжин
Народився 10 червня 1992 року в місті Ніжин, Чернігівської обл.
З 1999 року по 2010 рік навчався в загальноосвітній школі № 13 у місті Ніжин.
2010 році, по закінченню середньої школи вступив до НПАЛ м. Ніжина, де навчався до 2011 року здобувши спеціальність «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва» та «Водій автотранспортних засобів».
Спершу працював на хлібзаводі у місті Києві,а згодом на автозаправній станції у місті Києві. Проводив будівництво та розміщення веж мобільного зв’язку в приватній компанії.
У 2021 році відкрив категорію для великовантажних авто і планував працювати далекобійником.
Проживав в м. Ніжині разом з батьками, часто був у відрядженнях по Україні.
21 жовтня 2022 року долучився до лав Збройних Сил України та став на захист Батьківщини.
На жаль, Максим Віталійович, загинув 4 травня 2023 року в місті Мар’янка, при виконанні бойового завдання.
Провели в останній путь та поховали Героя 11 травня 2023 року на малій Батьківщині в місті Ніжин.
ГРИГОРЕНКО Артем Олександрович – старший солдат, м. Ніжин
26-річний військовослужбовець Артем Григоренко, позивний Барет, загинув 8 вересня 2022 року під час звільнення Харківської області.
Артем народився у м. Ніжин Чернігівської області. Закінчив місцеву школу №15 та Ніжинський професійний аграрний ліцей. Вступив до історико-юридичного факультету Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. У вільний час юнак займався спортом, мав багато нагород з вільної боротьби. Любив автомобілі. Проводив багато часу з друзями та був надійним товаришем. Після смерті батька він залишилися єдиним чоловіком у своїй родині.
Після отримання диплому, Артем вирішив захищати Україну та пішов служити у 30-ту окрему механізовану бригаду імені Костянтина Острозького. У складі підрозділу Барет виконував бойові завдання на території ООС.Поховали Артема на Фрунзівському кладовищі у рідному Ніжині.
Вдома на нього чекали бабуся, мама і сестра.
ЯНИЦЬКИЙ Олександр Ігорович – солдат, м. Носівка.
Народився 23 грудня 1991 року у Носівці.
З 1998 року навчався в Носівському навчально-виховному комплексі “ЗНЗ-ДНЗ” І-ІІІ ступенів N°3.До повномасштабного ворожого вторгнення працював у Києві, але потім покинув цивільну роботу та був мобілізований 2 липня 2022 до лав ЗСУ, де служив стрільцем-санітаром. Під час виконання бойового завдання загинув 8 вересня у зоні проведення бойових дій . Підтвердження особи загиблого потребувало молекулярно – генетичної експертизи, повідомлення надійшло лише в листопаді.
Родина: дружина Анастасія та двоє синів — 8-річний Ярослав та 3-річний Артем. Мама — Тетяна Степанівна.Похований в Носівці на Спаському кладовищі.
СКАКУНОВ Богдан Анатолійович – солдат, с. Халимонове, Бахмацької ТГ Ніжинського району
Народився 28 вересня 1997 року в селі Халимонове, Чернігівської області.
Навчався у місцевій школі.
Після закінчення навчального закладу проходив строкову військову службу.
Після завершення строкової військової служби підписав контракт. Службу проходив у окремій десантно-штурмовій бригаді ДШВ Збройних Сил України. У 2021 році звільнився.
30 квітня 2022 року, Богдан Анатолійович, долучився до лав Збройних Сил України та став на захист батьківщини.
На жаль, Богдан Анатолійович, загинув 21 березня 2023 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Комісарове, Куп’янського району, Харківської області.
У Героя залишилися батьки і брат.
Провели в останній путь та поховали Героя 28 березня 2023 року на малій Батьківщині в селі Халимонове.
ПОЛЄЩУК Віталій Валерійович – солдат, м. Бахмач
Віталій Полєщук народився 08 жовтня 1990 років у місті Жовті Води Дніпропетровської області. Згодом родина переїхала до Києва, де Віталій закінчив школу.
Потім навчався в Київському електромеханічному технікумі залізничного транспорту. Працював на Київському механічному заводі. Одружився. У 2011 році з родиною переїхав до міста Бахмача, де працював слюсарем у Депо. Згодом знову працював у Києві, а останніми роками мав власну справу.
Віталій Полєщук був мобілізований 30 грудня 2022 року. Служив командиром гармати.
Молодий, красивий, відповідальний, він мав би повернутись до рідної домівки з довгоочікуваною перемогою, до дружини, до донечки, до батьків, радіти життю, будуючи плани на майбутнє…
Але жорстока війна забирає найкращих та найсміливіших воїнів. 31 липня Віталій загинув біля н.п. Новоданилівка Запорізької області.
КОВАЛЕНКО Євген Федорович – солдат, с. Степанівка, Комарівська ТГ Ніжинського району
Народився 31 липня 2000 року в селі Степанівка Борзнянського району (нині – Комарівської сільської об’єднаної територіальної громади Ніжинського району) Чернігівської області. У 2015 році закінчив загальноосвітню школу (нині – гімназія) села Степанівка, у 2018 році – Ніжинський професійний аграрний ліцей (місто Ніжин Чернігівської області), здобувши професії автомеханіка, водія і зварювальника.
Працював у торговому центрі «Голівуд» у місті Чернігів.
Восени 2022 року мобілізований до лав Збройних сил України. Служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ Збройних сил України (військова частина А0224 (польова пошта В4174), місто Миколаїв).
З кінця 2022 року брав участь у боях з російськими окупантами. Воював на Мар’їнському напрямку.
5 лютого 2023 року солдат Євген Коваленко загинув поблизу села Новомихайлівка Мар‘їнської міської об’єднаної територіальної громади Покровського району Донецької області.
10 лютого 2023 року похований на кладовищі села Степанівка.
БОЛОБАН Олександр Іванович – солдат, с. Оленівка, Борзнянська ТГ Ніжинського району
Олександр народився 26.12.1991 року у с. Оленівка, навчався у місцевій школі, брав активну участь у районних олімпіадах, захоплювався спортом, грав у футбол. Був дуже активною та щирою дитиною.
Після здобуття середньої освіти юнак вступив до Чернігівського інституту економіки та управління, обрав напрямок управління та адміністрування, спеціальність менеджмент. Після закінчення цього навчального закладу, одружився та переїхав до Сум, де проживав разом з родиною до повномасштабного вторгнення ворога.
4 листопада 2022 року присягнув на вірність Україні та пішов захищати рідну землю, де виконуючи військовий обов’язок, віддав за Батьківщину найцінніше – своє життя.
Загинув 15 березня під час артилерійського ворожого обстрілу в районі с. Оріхово-Василівка Бахмутського району.
У Олександра залишилася дружина та двоє дітей.
Жодні нагороди не можуть вгамувати біль тих, хто втратив своїх синів, чоловіків, батьків. Однак ми всі повинні пам’ятати про це. Ці найвищі державні нагороди мають нам нагадувати про подвиги українських героїв – наших земляків. Щоб їх відважність та хоробрість залишилися в пам’яті наших нащадків.
Підготувала Наталія РУЛЬОВА
