“Андрій був дуже вольовий та рішучий. Знаєте, такий твердий, чоловічий характер: сказав – зробив!”, – такими словами згадує свого чоловіка Андрія Коросташівця дружина Олена.
44-річного бахмачанина Андрія розстріляли окупанти 26 лютого 2022 року. Та він теж встиг обірвати життя кількох російських нелюдів.
“Коли почалося вторгнення, Андрій оббивав пороги військкоматів у Бахмачі та в Ніжині, хотів отримати зброю, але її йому не вистачило. З Ніжина помчав до столиці, допомогав друзям вивезти дітей, – розповідає Олена Миколаївна. – Додому повертався вже полями, бо всюди ж проривалися ворожі танки. Ніч, а він застряг у тому полі, ледве вибралися. Коли приїхав додому, я кажу: “Колона через нас суне на Піски (село в Бахмацькій громаді)”.
Андрій одразу спохмурнів і випалив: “Я поїду. Наздожену їх. Хоч у мене й немає зброї, але давитиму їх, як зможу”.
Я розізлилася: “Андрію, що ти говориш, це – танк! Наведе на тебе дуло, і все!”.
“Значить, будеш дружиною Героя”, – з сумною посмішкою сказав чоловік. Вибіг із хати, і повернувся – куртку забув. Чесно, я тоді не сприйняла слова чоловіка серйозно, до останнього думала, що він нікуди не поїде. Іще й нагримала на нього, бо тільки помила підлогу, а він обутий. “Ну куди ти, – кажу, не заходь!”. А він мені: “Я до тебе більше не зайду”.
Якби ж я знала, що ці слова були останніми…”.
Сів у авто і поїхав. А я спокійна! Займаюся своїми справами, аж тут – дзвінок. Телефонував однокласник Андрія, схвильовано розповів, що говорив з ним телефоном, і Андрій сказав, що наздогнав колону і хоч двох, але забере на той світ. Після цього він почув вистріли і звязок обірвався.
У мене почалася істерика. Підняла на ноги сина і зятя, вони помчали в сторону Пісок.
Авто чоловіка стояло збоку дороги, повністю розстріляне. Колеса пробиті, з кабіни йшов дим.
Хлопці відкрили салон – Андрій сидів за кермом, очі відкриті… У тілі було 18 пуль… І 2 в голові…
…Уже десь через місяць, як поховали Андрія, вдалося відкрити відео з реєстратора: на ньому видно, що він виїхав прямо на ворогів, вони там і стояли, і ходили, скупчення якесь було. Один орк відразу впав під авто, ще 2 – під переднє колесо, може й ще хто відправився на той світ. Андрій дотримав чоловічого слова “сказав – зробив”, та тільки ж якою ціною…”.
Олена розповідає, що тіло вдалося забрати не відразу. Тільки хотіли витягли з авто, відкрили кабіну – бачать, суне танк. Хлопці залягли в посадку. Знову приїхали ввечері, на свій страх і ризик. А там повно орків. Рідні почали просити, дайте хоч подивитися… Подивитися дозволили, забрати – ні.
Приїхали вранці. Ворога вже там не було. Поховали хороброго бахмачанина 28 лютого, під завивання сирен. Це був День народження його дружини.
“Ми прожили разом 14 років, – говорить Олена Миколаївна. – Я знала, що завжди під його захистом, як за стіною.
Андрій був дуже активний, весь час в русі, щось вигадував, планував, робив, купа намічених цілей… За освітою він був землевпорядником, працював у різних сферах. Впевнений в собі лідер, до якого тягнулися люди і який міг вести їх за собою. Від Андрія йшла надзвичайно сильна енергетика. В армії він не служив, але зі зброєю був “на ти”. Точно знаю, що якби був живий, вдома не відсиджувався б, бо з перших днів повномасштабної війни готовий був іти захищати Україну”.
Згадаймо щирими словами та молитвами Андрія Коросташивця… З гордістю та щемом, з вдячністю та сумом… Нехай буде вічна слава Герою!
Валентина ПИЛЬНИК
Даний матеріал виготовлено за фінансової підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network
