Ніхто не зменшить біль втрати рідної людини, немає таких слів, які б полегшили ці нестерпні відчуття. Можна розділити, але не осягнути його глибину…
Сьогодні Гоголівська знову плакала, проводжаючи в останню путь Героя, Віталія Гриня.
Оберемки живих квітів, палюче сонячне проміння, безхмарий липневий день і багато-багато горя. Воно було скрізь: у промові священника, у голосі вдови, у сльозах матері, у майорінні стягу, яким вкрили труну.
Герой загинув 26 червня 2024 р., на Донеччині. Віддав найдорожче, аби ми з вами могли жити…
Біля труни вдова попросила хвилинку… Щоб попрощатися навіки. “Я вже ніколи не побачу свого чоловіка і нічогго йому не скажу, тому…”. – з цими словами жінка поклала на труну телефон, а з нього полилася пісня. Про безмежне, світле кохання…
Кожне слово твоє ловлю,
Бо я маю чим дорожити.
Боже, як я тебе люблю!
А без тебе навіщо жити?!
Мало хто стримав сльози…
Нехай вічною буде пам’ять про Героя! І тихим спочинок біля Бога!
Валентина ПИЛЬНИК
