12 травня увесь світ відзначає День матері, яка для кожної людини уособлює найкращі риси любові, турботи і теплоти. Є сім’ї, в яких слово «Мама» звучить в стократ частіше. Це сім’ї багатодітних. На щастя, такі родини є в Ніжині і вони для нас гордість і приклад як будувати счасливу родину.
2 травня у ході урочистої церемонії нагородження «Людей року – 2018» було відзначено родину року. Нею стала сім’я Колесників, де виховуються три прийомні і три рідні дитини. На обличчі у батьків Марини та Сергія сяяли посмішки. Вони не раз наголошували, що для них це велике щастя і сенс життя.
У родині зростає 2-річна Софія, 5-річні Андрій та Ілля, 6-річна Вікторія, 12-річна Поліна та 17-річна Анастасія.
Журналісти сайту «Нежатин» з великим задоволенням поспілкувались з мамою Мариною, яка взяла на себе таку відповідальність – бути люблячою мамою для шести дітей, і створити для них найкращі умови разом з чоловіком Сергієм.
Як ви прийшли до рішення мати велику сім’ю? Це було вашою спільною мрією ще до одруження чи таке бажання визріло вже під час подружнього життя?
Таке бажання з’явилось вже під час подружнього життя. Спочатку народила трьох прекрасних діток. І цього щастя нам з чоловіком виявилось замало. Якось у колі друзів, які вже мали прийомних діток, ми з чоловіком задумались, а чому б і нам не піти таким шляхом. Поговорили, пройшов час і я в метушні призабула, а Сергій нагадав, сказавши: «Ну то, що, ти дізналась, які потрібно підготувати документи?» Його впевненість і підтримка мене завжди надихали і ми оперативно зібрали всі необхідні папери і вирішили подарувати радість сімейного життя трьом діткам. Для мого чоловіка – це дуже звично, коли в родині багато дітей, адже він і сам виріс в сім’ї, де було 6 діток.
– Ваші діти радо сприйняли нових братів та сестричок?
Так, вони придивлялись, знайомились, і їм було дуже цікаво. Тепер дуже скучають один за одним, коли день не бачаться. Дітям дуже цікаво, коли їх багато і коли їм є з ким поділитись радістю і щось разом зробити.
— Чи запитували Вас коли-небудь «Навіщо вам стільки дітей?». Як відповідаєте?
Такі питання звісно були. Говорили: «А ви дітей взяли через гроші». Неприємно було чути, але ми усвідомлювали, що не кожен може зрозуміти цей поклик душі і просто не всім дано мати велику родину. Комусь важливіше піти погуляти, чи вкладати себе всього в роботу. Мій чоловік встигає і попрацювати і дати ласку мені і дітям. Велика родина – це у нас з Сергієм, мабуть, в крові. Думаю, що хтось з наших дітей також у майбутньому буде жадати мати сім’ю, де дійсно сім «я» і більше. Що ж до мене, то я давно зрозуміла, що це моя місія. Я працювала в дитячому садочку і мені це дуже подобалось: я розуміла дітей, вони мене – швидко знаходили спільну мову. Ці навички зараз застосовую і зі своїми любими дітками.
– У Ваших дітей різні характери, як вдається найти підхід до кожного окремо?
Дійсно, вони всі дуже різні і це так прекрасно (авт. посміхається). Хтось любить побешкетувати, хтось навпаки дуже спокійний, зосереджений. У цьому проявляються їхні характер, схильність до якоїсь справи, обдарованість. Направити це у правильне русло допомагає Школа мистецтв. Після школи вони разом йдуть туди і вже там творять дива, розвиваючи свої таланти.
– Чи правда, що чим більше дітей, їх легше організувати, адже вони починають переймати звички один в одного?
Це факт. Діти вчаться один в одного, переймають навички, вчаться читати і писати, вивчають віршики. От наприклад Поліна, їй 12 років, вона у нас вчителька. Допомагає вчити всім уроки, перевіряє домашні завдання, вчить букви, цифри, малює. Одним словом – виховує. Для мене то велика допомога. Ми ж з татом не нав’язуємо їм, чим потрібно займатись в житті, більше – підштовхуємо до чогось, а вони самі роблять вибір. Вважаю це правильно, адже коли дитина сама себе чує, у подальшому вона зможе зробити правильний вибір щодо справи, якій присвятить життя.
– Чи помічаєте ревностне відношення з боку дітей до Вас?
Вони всі дуже люблять ласку. Так буває підходять до мене найменші, сядуть навкруги, починають обіймати, залазять на шию. Починаємо обійматись, гратись, балуватись Потім приходять старші. Їм вже більш треба спілкування, порада. Як таких ревнощів не помічаю. Здається, вони всі розуміють, що ми з татом намагаємось присвятити їм всіх себе і даруємо увагу і любов в однаковій кількості.
– Чи є у вас є сімейні традиції?
Особливих традицій ми ще не сформували, мабуть на шляху до цього. Та щодня ми збираємось великою родиною за сімейним столом. Діти приходять з навчання. Чекаємо, звісно тата з роботи. А перед цим з дітками разом готуємо на кухні. Вони овочі подають, посуд, хтось допомагає нарізати. То для всіх дуже цікава справа. Під час сімейної вечері кожен розповідає, як пройшов день, що цікавого було. Сміємось, радіємо, що разом. Любимо до бабусі разом ходити всією родиною. Особливо на свята, коли нас збирається дуже багато. І виходить така приємна родинна метушня. У нас точно ніхто не відчуває себе одиноко.
– Чим займаєтесь окрім виховання дітей?
Так як наша сім’я збільшилась зовсім нещодавно, наприкінці минулого року, на себе часу зараз не вистачає. Та думаю «притремось» ще і тоді можна буде думати за себе. А поки наша родина ще тільки розвивається. Ми познайомились, дітки пішли в садочок. Маємо нові звички, нові радощі і труднощі, як кажуть. Я думаю, все буде добре і на все знайдеться час. Поки що ж моя робота – бути мамою.
– Чи в планах є ще народити або взяти під опіку дитину?
Це вже як Бог дасть, але не виключаємо таку можливість.
– Пані Марино, яку Ви можете дати пораду молодим батькам, які тільки-но стають на шлях багатодітності?
Не боятись такого кроку, адже діти це наше продовження. Ти їм даруєш любов, а за правильного виховання отримуєш в рази більше. Цього просто неможливо передати словами. Неправда, що багато дітей – це клопіт. Так, коли вони маленькі, ти віддаєш їм багато часу, і буває важко, та коли підростають, вони всіляко допомагають тобі. У нас дуже багато городів, хазяйства: дві кози, поросяти, гуски, кролики. І діти охоче допомагають. Але до труду треба привчати.
Спілкувалась Марина Волинець
