Кожна подія має свій “зворотній” бік, свою приховану сторону, яка не завжди знаходить своє відображення в офіційних реляціях та урочистих звітах. Мала таку приховану сторону й навколосвітня подорож Крузенштерна-Лисянського 1803-1806 років. І якщо офіційна, “парадна” історія цієї подорожі гарно висвітлена у друкованих звітах обох керівників експедиції та історичних працях офіційних істориків, то про приховану ми тільки тепер починаємо дізнаватися цікаві подробиці… Широко відомими тепер стали деталі жорсткого конфлікту поміж капітаном Крузенштерном та керівником японської дипломатичної місії камергєром М. Рєзановим (він відомий як романтичний герой першого радянського мюзіклу “Юнона та Авось” та за романсом “Я тєбя нікогда нє забуду…”). Це протистояння ледь не призвело до зриву усієї експедиції. Зауважимо, що у цьому протистоянні Лисянський рішуче став на бік свого друга, і надії інтригана Рєзанова використати суперечності поміж двома капітанами у своїх цілях виявилися марними… Або згадаємо хуліганські виходки ще одного члена екіпажу “Надії” графа Толстого-“Американця”, котрий настільки дістав усіх соратників своїми витівками, що за одноголосного схвалення команди Крузенштерн наказав висадити його з корабля на берег чи то десь на Камчатці, чи то на Алеутських островах… Або про психічний розлад і душевну хворобу лейтенанта Головачова, який не витримав напруження навколосвітнього плавання і ворожого ставлення з боку соратників та застрелився на острові Св.Катерини, буквально за декілька тижнів до успішного завершення експедиції… Жоден офіційний історик ніколи не писав про те, що в кают-кампанії шлюпу “Нева”, яким командував естляндський барон Адам Йоганн фон Крузенштерн (у російській манері іменував себе Іваном Федоровичем) практично весь час лунала німецька мова. Справа у тому, що практично половина офіцерського складу та всі без виключення науковці “першої російської” (!) навколосвітньої експедиції були… німцями! Були німці (правда менше) й на “Неві”, котра йшла під проводом українця Юрія Лисянського. Та й прізвища членів екіпажу самі говорять за себе: Крузенштерн, Ромберх, Левенштерн, Беллінсгаузен, Коцебу (два брати – Отто та Моріц), Бістрам, Нейман, Фоссе, Фрідеріци, Еспенберг, Сідгам, Горнер, Тілезіус фон Тіленау, Лангсдорф, Берх, Лабанд… “Отакої!” – скажете ви: “Яка ж то “російська” подорож, як екіпаж інтернаціональний???”… Цікавий поворот? Так, без сумніву! Та й самі герої експедиції (герої, зауважу, без жодної іронії, оскільки три роки під вітрилами в екстремальних умовах – це справді героїчний вчинок!) були не тільки романтиками та мужніми підкорювачами стихії, як їх часто змальовують… Вони, безумовно, були живими людьми, з усіма своїми позитивними та негативними рисами, слабкостями та, скажемо чесно, гріхами… У Центральному державному архіві Естонії (м. Тарту) зберігається унікальний щоденник учасника навколосвітньої подорожі Германа Людвіга Левенштерна (на час експедиції йому було 26 років), який тільки нещодавно був опублікований англійською та російською мовами. Левенштерна сьогодні б назвали “злобним блогером”, оскільки свої “записки” він писав не для друку, а особисто для себе у досить жовчній, саркастичній манері. Публікація цього “скандального пасквілю” мала ефект справжньої сенсації: на сторінках “записок” автор розвінчує буквально всіх і все, не залишає “каменя на камені” від героїчного образу учасників експедиції. Дісталося “на горіхи” й керівникам – Крузенштерну та Лисянському. Але “записки” Левенштерна для нас важливі не тільки пікантними подробицями внутрішнього життя суто чоловічого колективу, що тривалий час перебуває в екстремальних умовах навколосвітнього плавання. Зі сторінок “записок” всі без виключення герої, з усіма вадами їх характерів, постають живими, справжніми людьми своєї епохи. Цікаво, що обидва капітани – Крузенштерн та Лисянський, які, як відомо, були друзями “не розлий водою” ще з часів морського кадетського корпусу, постають буквально радикальними антиподами! Крузенштерн у зображенні Левенштерна – ліберал з м’яким, терплячим, поступливим, але водночас образливим й періодично вибуховим характером, схильний бути поблажливим до підлеглих, щоб зберегти власний авторитет, але як наслідок – потім від цього страждають усі… Натомість Лисянський – жорсткий, практичний, хазяйновитий, цілеспрямований, інколи нетерплячий, а подекуди – навіть жорстокий командир. Левенштерн пише: “Часто буває так, що накази Крузенштерна лишаються невиконаними через те, що люди надзвичайно розбалувані. Вину доводиться прийняти на себе офіцеру, що стоїть на вахті. Це дратує уми…” І в іншому місці: “Наскільки у нас (на “Надії”) все проходить весело, настільки тихо – на “Неві”. Лисянський – тиран, завів такі високоморальні правила, що кожний сидить у своїй каюті самітником…” Але, скажемо чесно, все ж таки складається враження, що більше порядку і менше ексцесів було таки на кораблі Лисянського… Мимоволі обидва приятелі, ставши капітанами-керівниками одного плавання, зрештою вступили у суперницькі відносини, що й призвело згодом до протистояння та значного охолодження стосунків у майбутньому… Про причини цього справедливо писав і сам Левенштерн: “… тільки на кораблі люди можуть стати такими ворогами. Незначні насмішки накопичуються, озлоблення зростає… Необхідність спілкування з людьми викликає бажання, щоби вони забралися геть звідси, за край світу… На суходолі такого ніколи не буває. Якщо з’явилася недовіра, то від неї недалеко й до суперечки, і тоді втрачається надія виправити напружені стосунки…”
Що ж нового ми дізнаємося про Юрія Лисянського зі сторінок “записок” Левенштерна? Поперше, автор щоденника просто терпіти не може Юрія Федоровича, власне, так прямо й пише про нього – “цей нестерпний Лисянський”, “ненадійна”, “погана людина”, “шарлатан”… Матроси, як завжди це бувало в усі часи, давали прізвиська своїм командирам. Так ось, у Лисянського було прізвисько “Каурий” (за каштановий колір волосся; натомість у Крузенштерна відповідно було прізвисько – “Рудий”). Мемуарист пише про ті плітки, що ходили про Лисянського у флотському середовищі, зокрема – про “відкати”, на яких він буцім-то збагатився при купівлі експедиційних шлюпів “Нева” та “Надія”; про те, що Лисянському в Лондоні за завищеною ціною “втюхали” старі й негодні кораблі (це була неправда, оскільки сучасні архівні дослідження довели, що “Леандр” і “Темза”, котрі стали потім “Надією” та “Невою”, були насправді сучасними кораблями, їх побудовано 1800 року на лондонських королівських верфях і вони перебували у непоганій технічній формі). Іронічно згадує Левенштерн про курйозну ситуацію 1799 року, коли Лисянський, після 7 років служби волонтером на Британському флоті, забувся російську мову… Це з’ясувалося в той момент, коли Лисянському треба було повертатися до Петербургу. Російський посланець у Лондоні граф Воронцов був змушений викликати до Англії рідного брата Юрія Лисянського – Ананія, щоби останній “розговорив” незадачливого молодшого родича… Повідомляє Левенштерн ще й про таку цікаву подробицю: виявляється, Юрій Лисянський, як і будь-який справжній моряк, палив люльку! Левенштерн згадує, що прибувши до Китаю в порт Кантон, Лисянський придбав собі на базарі величезну китайську люльку та хизувався нею на палубі, оскільки, на саркастичну думку мемуариста, хотів собі надати більш авторитетного вигляду… Левенштерн наводить приклади приязних стосунків Лисянського з жінками. Правда, навіть у зображенні Левенштерна, який мав антипатію до нашого земляка-мандрівника, Лисянський постає галантним кавалером, схильним до цілком делікатного флірту. Так, під час перебування на острові Тенеріфе експедиція вдалася за допомогою до місцевого купця Армстронга. Поміч у забезпеченні експедиції необхідними запасами була відзначена спільною вечіркою, під час якої були помітними особливо теплі взаємини, що склалися поміж Лисянським та дружиною поважного комерсанта… “Мадам Армстронг, – саркастично пише Левенштерн, – віддає явну перевагу Лисянському. Вона ходить довкола нього, наче кіт біля гарячої каші”. Але заради справедливості відзначимо, що мемуарист не наводить жодного прикладу нешляхетного поводження Лисянського з жінками. Чого не скажеш про оповідання Левенштерна щодо інших членів експедиції… (Так мемуарист висміює вже згадуваного тут Рєзанова, який під час подорожі чіплявся до жінок з непристойними пропозиціями з вікна свого готельного номеру та ганявся по вулицям за проститутками, маючи на собі офіційний мундир з орденами, чим викликав загальне засудження з боку офіцерів експедиції…)
Цікавими, на наш погляд, є стосунки Лисянського з екіпажем “Неви”, як їх відбиває щоденник Левенштерна. Можна сказати, що Юрій Лисянський був досить вимогливим капітаном, оскільки вважав сувору дисципліну на кораблі головним чинником досягнення поставленого завдання, запорукою безпеки та збереження життя матросів. Лисянський вимагав жорсткого дотримання субординації на своєму кораблі і міг з цього приводу зробити будь-кому суворе зауваження. Він був дуже запальною людиною, швидко спалахував гнівом, міг вдатися до суворих дій щодо порушника – від символічного “арешту” в каюті для строптивого офіцера аж до “зуботичини” та тілесного покарання (“биття кішками”) відносно рядового матроса. Можливо, це були наслідки засвоєної Лисянським англійської флотської традиції, де подібні речі мали не тільки широке поширення, але й були зафіксовані у військовому статуті. Левенштерн, наприклад, наводить такий випадок: неуважність матросів біля штурвалу призвела до того, що “Нева” та “Надія” ледь не зіштовхнулися. Матроси невірно виконали команду капітана Лисянського, повернувши руль ліворуч, коли команду було віддано “праворуч”. За це вони отримали від Лисянського “декілька помірних ударів”… Але треба відзначити, що Лисянський як швидко спалахував гнівом, так саме швидко від нього й відходив. Принаймні, Левенштерн засвідчує випадок, коли Юрій Федорович перепросив за жорсткість у покараного ним перед тим підлеглого офіцера.
Терпіти не міг Лисянський пияцтво. Велике невдоволення членів екіпажу “Неви” викликав той факт, що при вході в зону екватору капітан розпорядився замість традиційного щоденного міцного грогу видавати матросам та офіцерам розведене водою вино. На глибоке переконання Лисянського, в умовах жаркого клімату вживання міцних алкогольних напоїв погано впливало як на стан здоров’я моряків, так і на виконання ними своїх службових обов’язків. Суб’єктивний характер записок Левенштерна проглядається і в іншому місці, де він описує стосунки капітана Лисянського зі своїми підлеглими. Левенштерн пише: “На новорічне свято 1806 року ми поїхали на “Неву”, щоби побажати щастя нашим товаришам… Коли матроси “Неви” попросили Лисянського відпустити їх на “Надію”, він не насмілився їм відмовити, оскільки ми були присутніми. Але з того, як смикалося його обличчя, було видно, що йому це неприємно. Погана людина цей Лисянський!”… Але чому Лисянському було це неприємно? Левенштерн мимоволі дає відповідь на це питання буквально у наступних рядках “записок”! Виявляється, того ж самого дня “усі наші матроси та матроси з “Неви” напилися мертвецьки п’яними… П’яні люди є нестерпними” – підсумовує він… Так ось чому був невдоволений Лисянський! Він розумів, що ці новорічні відвідини “Надії” його матросами завершаться пиятикою та жорстким похмільним синдромом усієї команди! Якому капітану таке може сподобатися??? (Зауважимо, що натомість на “Надії” ставлення капітана Крузенштерна до вживання членами екіпажу алкоголю було м’якішим, і, як наслідок, там трапився кумедний випадок: під кінець експедиції з’ясувалося, що якийсь дотепник у діжках, де зберігалися запаси горілки, прокрутив дірочку і регулярно зціжував “aqua vitae”, себто оковиту, і тому стратегічний запас скінчився набагато раніше, ніж треба… 
)
Зрештою, наводить Левенштерн як закид Лисянському, його слова щодо методів керування командою “Неви”, які сповідував капітан: “Лисянський вважає інакше. Він каже: “Тримайся з росіянами як з худобою (російською мовою це звучить жорсткіше: “обращайся с русскими как со скотиной” – О.М.), а наостанок (перед завершенням кампанії, подорожі або походу), будь з ними м’яким та ласкавим, і тоді все минуле забудеться, і ти придбаєш любов своїх людей”. У цих наведених словах Лисянського нам цікавий не стільки його “макіавелізм” та маніпулятивні технології керівництва екіпажем експедиційного судна, скільки його висловлювання про “рускіх” у третій оособі (“вони”). Отже, Юрій Федорович себе до “рускіх” не зараховував!.. Як відомо його шляхетний ніжинський рід походив з правобережної української козацької старшини, і Лисянський про це, безумовно, знав!
В цілому щоденники Левенштерна, попри всю їх суб’єктивність, є безцінним історичним джерелом, завдяки якому історичні персонажі стають живими, рельєфними,реальними людьми, набувають самобутніх індивідуальних рис… Ну, а кінцевим результатом діяльності цих мужніх людей стало успішне завершення експедиції, коли шлюп “Нева” під командуванням Лисянського на два тижні раніше від “Надії” Крузенштерна завершив подорож і повернувся додому. А офіцери й матроси з керованого Лисянським шлюпу зрештою пробачили різкість свого капітана та піднесли йому виготовлений власним коштом пам’ятний подарунок – золоту шпагу з вигравірованим на ній написом: “Пам’ять команди “Неви”. Не знаю, чи є така шпага у Крузенштерна?…
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Приєднуйтесь до нашого Ютуб-каналу та слідкуйте за останніми новинами Ніжинщини
