Майже десять років тому (у листопаді 2011 року) у Коломійцівці Макіївської громади Ніжинського району побудували церкву Казанської ікони Божої Матері. Попереду — ювілей.
— Я приїхав у Коломійцівку ще наприкінці червня 2011 року, — відчиняє ковану хвіртку і веде до храму 36-річний місцевий отець Сергій (Муха).
Будували церкву Ольга та Іван Куровські. Ольга Яківна родом звідси, Іван Іванович — народний депутат, меценат.
Священик живе навпроти церкви. Коли її будували, поряд звели і двоповерховий будинок для батюшки.
— На той час я був у Києві, а Ольга Яківна підшукувала батюшку на свою на батьківщину, — розповідає священик. — А я родом з Чернігівщини, народився в Борзні, потім з батьками жив у Журавці колишнього Варвинського району. А тут нова церква, приход — одразу і погодився. Взяв благословення в тодішнього владики Ніжинської єпархії Іринея (Семко, нині покійний). Місцеві дуже хотіли храм. Тут був до 30-х років, та його зруйнували.
На церковному дворищі — доглянутий газон. Траву косять газонокосаркою. Ростуть троянди. Лавки і гойдалки для дітей. Висота храму — 25 з половиною метрів, п’ять дзвонів, на підлозі — граніт.
Дерев’яний різьблений іконостас.
— Не з дуба, але надійний — з осики. Іконостас робили майстри з Житомирщини, — обережно торкається різьблення отець Сергій. — Багато чого вирізали не станком, а вручну. І кондиціонер у церкві є, і колонки. Хоча не дуже і треба, бо акустика в приміщенні прекрасна.
— Така краса, і не порозтягували! —захоплююсь. — Якщо хочеш гарні фото з вінчання — їдь у коломійцівську церкву.
— З Києва та Чернігова молодят не буває, але з навколишніх районів приїздять, — підтверджує батюшка. — Паску святять у нас.
— Багато прихожан у Коломійцівці?
— У старостаті понад сімсот жителів, два села (ще Калинівка), — підраховує отець Сергій. — Прихожан небагато, бо люди відучені від церкви, молитви і посту. Хоча для тих, кому важко стояти службу, є де сісти і перепочити. Є свій хор. Постійних півчих — четверо-п’ятеро.
— До ювілею відкриття готуєтесь?
— Цього року фасад перефарбували , — говорить священик. — Бо вже потьмянів. Куровські дбають про церкву. Останні три-чотири роки вже менше допомагали, але коли попросили велику суму на фасад, вони не відмовили.
— І скільки таке задоволення коштувало?
— Фасадна фарба взагалі дорога, а ми брали найдорожчу — «Капарол». Плюс роботи. То роботи і матеріал обійшлися в понад двісті тисяч гривень.
Четвертого листопада плануємо святкову Божественну літургію, потім у Будинку культури в Степових Хуторах (село поряд) — святковий концерт. І мої старші діти (усього троє) Гліб та Ольга виступатимуть. Син, як буде себе гарно поводити, (повертається до білявого хлопчика, котрий крутиться поряд), на фортепіано зіграє, донька — на сопілці. Будуть місцеві артисти, можливо, одного чи двох артистів запросимо більш відомих.
Вікторія Товстоног, «ВісникЧ» №35 (1842) від 2 вересня 2021
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
