У 15-ту неділю після П’ятидесятниці Церква нам пропонує розмислити над словами з Євангелії від Матфея (22 глава. 35-46 вірші), де описується подія, коли один чоловік, спокушаючи Ісуса Христа питав, яка є найбільша заповідь? Христос відповів, що на двох заповідях тримається весь закон. Перша – це любити Господа Бога всім серцем своїм, всією душею і всією думкою своєю. Друга заповідь подібна до першої – любити ближнього свого, як самого себе.
Ми знаємо, що старозавітні люди мали закон, яким керувались у повсякденному житті. Цей закон нараховував декілька сотень заповідей, які знайшли свою уніфікацію в десяти заповідях. Ці десять заповідей відомі і для сучасного християнина. Хоча насправді в практиці сучасна людина, якщо її спитати, не зможе пригадати і п’яти заповідей. Тому Христос, Який є Любов, Своїм Народженням, Життям, Стражданням і Смертю дав приклад для людини діяти в своєму житті, мотивуючись тільки почуттям любові. Тому Христос підкреслив, що весь закон тримається на двох заповідях любові. Мабуть, невипадково святий IV століття Блаженний Августин сказав так: люби і можеш робити все, що захочеш. Але, коли людина насправді любить, то вона не буде красти, не буде вбивати, і, коли дійсно любить, то не буде ображати ні Бога, ні ближнього.
З самого початку створення світу Бог випромінює Свою любов на своє творіння. А те зло, яке присутнє в нашому житті, є результатом вже дії самої людини. Тому що людина порушила дану Богом заповідь в Раю і заміст того, щоб розкаятися у гріховному вчинку, людина почала звинувачувати не себе, а того, хто був поряд. Таким чином порушення заповіді, порушення закону породжує в людині протилежні почуття. Людина замість того, щоб творити, починає руйнувати. Справді, коли люди звершили перший гріх, перший переступ закону, вони стали ворожими один до одного і до Бога. Бог став чужим, ближній наш став чужим, ворожим. Але насправді подібне відчуття відчуженості є лише людським і одностороннім. Нічого подібного з боку Бога немає. Особливо це ствердилось, коли Бог став людиною. Для того, щоб показати людині, що Бог є справжньою Любов’ю, Божа природа втілюється в природу людську. І цей вчинок любові Господь проніс і виконав до кінця, до смерті. Та навіть і після цього Бог не перестає любити самого останнього грішника. Бог Господь є абсолютна любов, тому він бажає спасіння кожному. Дуже гарно про любов говорить апостол Павло. Він стверджує, що любов є даром Божим, і коли людина його отримує, то це почуття дуже маленьке. Для того, щоб воно виросло в щось велике, треба піклуватися про нього і робити зусилля. Це і по відношенню до Бога, і по відношенню до ближнього. Коли ми робимо якийсь вчинок, який ми можливо і не хочемо робити, ми всеодно повинні зробити зусилля і зробити його, цим наше почуття любові примножується.
Таким чином, необхідною умовою мати любов є виконання заповіді Божої, яка в свою чергу руйнує наш егоїзм, любов до самого себе і приводить до джерела абсолютної Любові, до Бога.
