Відповідно до процедури перейменування вулиць та враховуючи результати громадського обговорення, родини й висновки спеціальної комісії міської ради з перейменування вулиць наприкінця минулого року носівські депутати прийняли рішення про перейменування вулиці Івана Мазепи в Носівці на вулицю Назара Утви. А днями працівники КП «Носівка-Комунальник» Віталій Сириця та Анатолій Михайленко завершили її «паспортизацію» – прилаштувавши вздовж цієї вулиці нові адресні таблички з новою назвою…
Нагадаємо, що свого часу під час громадського обговорення з цього приводу серед носівчан розгорілася, було, полеміка. Зокрема, звучали пропозиції щоб залишити їй відоме гетьманське ім’я, натомість вшанувавши пам’ять полеглого захисника в назві якоїсь іншої міської вулиці. Мовляв, цю вулицю вже було декомунізовано з колишньої імені Ватутіна. Та й це ж видатна історична постать, яка відома не тільки в Україні, а й у всьому світі.
Що ж… Якщо міряти загальнодержавними мірками, то, може, якась дещиця історичної правди у цьому і є. А якщо чисто по-людськи? Саме на цій, а не на якійсь іншій міській вулиці народився цей хлопчина. Тут минуло його дитинство і звідси він поспішав на навчання й на спортивні тренування. Звідси, не вагаючись, пішов боронити свою землю й родину від загарбників, ставши в стрій десантників легендарної 95-ї десантно-штурмової бригади. І саме ця дорога стала для нього, двадцятирічного, останньою земною на шляху до його святого Небесного Воїнства…
У жодному разі не применшуючи значення історичної постаті гетьмана війська Запорізького та великого державотворця, голови козацької держави Лівобережної та всієї Наддніпрянської України давайте згадаємо слова німецького рейхканслера Отто фон Бісмарка, який наголошував, що «війни виграють не генерали, а шкільні вчителі й парафіяльні священники». Хочеться додати – і ще ось такі хлопчики, які ще навіть не встигли кимось стати, піднятися у професійному зрості. Бо замість того, щоб вчитися далі, здобувати професію, створювати сім’ї й народжувати дітей, мусили ставати на герць з підступним і сильним ворогом…
Саме тому увічнення пам’яті й подвигу кожного загиблого в цій війні нашого захисника – це найменше, що ми можемо і мусимо для них зробити…
А з Іваном Степановичем українська і світова історія якось порозуміється….
Катерина ГАВРИШ
