До міжнародного Дня медичної сестри
35 років – на одному робочому місці, не зраджуючи обраній професії… Це – про Валентину Логунову, сестру медичну Ніжинської районної лікарні, яка пов’язала своє життя з медициною ще в далекому 1986, і, як сама зізнається, жодного разу про це не пошкодувала. Втім, за словами Валентини Миколаївни, сталося це… випадково, бо в юності і не мріяла носити білий халат і робити ін’єкції, та й для вступу спочатку обрала зовсім інший заклад.
Медицина – випадково і назавжди
Валентина Миколаївна родом із села Крути, що на Ніжинщині. Після школи поїхала до столиці, аби вступити до Київського технікуму легкої промисловості. Але спочатку погостювала у свого рідного дядька, який все життя працює терапевтом.
Вислухавши племінницю, дядько-лікар зробив висновок, що технолог – не зовсім підходяща професія для юної Валентини, і відвіз дівчину до Київського медичного училища №2. Часу для роздумів у Валі не було, і майбутня студентка, відмінниця у школі, не складавши іспитів, приступила до навчання. З тих пір медицина стала невід’ємною складовою життя Валентини Миколаївни…
Працювати в травматології – під крилом мудрого наставника
Три роки навчання у Києві збігли швидко, і за розподілом Валентина Логунова потрапила до Ніжинської районної лікарні, у відділення травматології. “Найперше – хочу добрим словом згадати свого мудрого наставника, нині, на жаль, вже покійного, завідуючого травматологічним відділенням Дмитра Васильовича Паляницю, – говорить медсестра. – З ним ми пропрацювали 30 років, і за цей час між нами не було жодного непорозуміння… Навпаки, я згадую Дмитра Васильовича зі щирою вдячністю, адже він ставився до мене з батьківським теплом… Жодного разу не підвищив голос… Навпаки, намагався і розрадити за потреби, і підтримати, і порадити, і просто вислухати… “.
До 2000 року Валентина Логунова працювала у перев’язочній. Потім жінку підвищили на роботі до старшої медсестри.
– Ніколи не було страшно? – запитую. – Адже в травматології можна очікувати чого завгодно, травми бувають різні…
–Та ні, я не з лякливих. Коли ситуація вимагає швидких дій, не до страху. Тоді про це і не думаєш. У моїй практиці ж не тільки перев’язки та накладення гіпсу. Неодноразово була асистентом при операціях… Операції тривали по 6 годин… Так, складно. Але відступати нікуди. Пам’ятаю, під час однієї з таких операцій я мало не втратила свідомість, але не від страху, а від виснаження.
Вислухати пацієнта – один із обов’язків медсестри
–Робота медсестри вимагає неабиякої відповідальності й зосередженості. Накапати потрібну кількість ліків, правильно поставити крапельницю, вчасно зробити ін’єкцію і при цьому ні на грам не переплутати. Як вдається залишатися уважною і зосередженою?
–Насамперед потрібно ставитися до своїх пацієнтів добросовісно. Коли людина чекає від мене допомоги, хіба я маю право помилитися? Після зміни я завжди йду з роботи спокійною, адже знаю, що зробила все, що мала. А ще – з роками спрацьовує інтуіція. Це вже, мабуть, такий сформований професійний навик, який неабияк допомогає в роботі… Проходжу відділенням і відразу розумію, хто з пацієнтів потребує уваги більше, до кого потрібно зайти частіше…
–Сестра медична “підпрацьовує” психотерапевтом? Маю на увазі, бувають ситуації, коли пацієнта потрібно вислухати і розрадити?
–Так, і часто. Пацієнти взагалі люблять поговорити… А я стараюся вислухати. Не буду хвалитися, але мене дійсно чекають, особливо люди старшого покоління, радіють, коли я приходжу на зміну, а мені це приємно…
–На Вашу думку, сестра медична – це більше помічник лікаря, чи повноцінний грамотний фахівець?
–Якщо у відділенні разом з лікарем працює досвідчена медсестра – інших спеціалістів і не треба. Я вважаю, що медсестра зобов’язана орієнтуватись не гірше лікаря.
“Роботу свою люблю, але доньці її не бажаю…”
–Ваша донька Валерія ще школярка… Якщо вона виявить бажання теж пов’язати своє життя з медициною, Ви не будете проти?
–Поки що у Лєри інші плани на майбутнє, і медицини в них немає (посміхається, – авт.). Щодо моєї думки – я б не хотіла, щоб донька пішла моїм шляхом. Чому так? Я дійсно люблю свою професію, але, разом з тим, вважаю, що в нашій державі вона не цінується належним чином. За ті копійки, які отримує на роботі сестра медична у звичайній лікарні, прожити важко. Молодь прагне до кращого життя, і це абсолютно нормально. Було б добре, якби труд працівників медичної ланки цінувався більше, і фінансова підтримка з боку держави була більшою.
Користуючись нагодою, хочу привітати свої колег з нашим професійним святом! Добра, спокою в такій нелегкій праці, терпіння до вимогливих пацієнтів! Легкості в руках, ясності в голові! І, звичайно ж, підвищення на роботі!
Спілкувалася Валентина Пильник
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
