В одному з прикордонних сіл Чернігівщини, де відбуваються постійно обстріли і майже всі жителі виїхали, або були евакуйовані військовими і волонтерами, залишилась проживати одна бабуся. В неї нікого не було та і їхати з рідної домівки вона не хотіла, тому готувала військовим їжу, пекла хліб в печі.
Коли прилетіло в її будинок і зруйнувало його, її не було вдома, чудом залишилась жива, зібравши, те що уціліло від її речей, вона пішла у сусідську хату, що стояла пустою, але цілою. І взялася там хазяйнувати: топити піч та варити їсти.
Через деякий час прибігла до хлопців схвильована і каже: «Хлопці щось застряло в печі, хотіла топити, так не знаю, що воно. Йдіть подивіться». Коли прийшли, побачили, що в печі застрягла нерозірвана ракета від «Смерчу».
Бабуся спакувала свої пожитки, написала господарям вдячного листа, вибачилась, що скористалась чужим житлом і знов пішла жити в іншу вцілілу хату. Скільки не просили її евакуюватись, відмовлялась. Мотивуючи: «Хто ж вам борщ буде варити?» І так бабуся Смерч (так називали її військові) кочувала по вцілілих хатах, поки вже їх майже не залишилось і скрізь залишала листи вдячності з вибаченнями. Аж поки вже майже силоміць бабусю вивезли у безпечне місце.
На жаль куди її вивезли невідомо, тому розшукати і поспілкуватися з нею нам не вдалося. Але віримо що в неї все добре і вона в небезпеці. Але як же тільки боляче, що люди повинні їхати з своїх домівок, бо проклятий ворог не залишає вибору, знищуючи села на прикордонні, фактично зтираючи їх з лиця землі.
Марина Ігнатенко
Фото ілюстрове
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
