Чернігівець Андрій Ліплянський – шукач скарбів. (Інтерв’ю)

 

Він досліджує покинуті хутори і села царських часів, шукає удачу на локаціях зі стародавніх карт і розповідає про свої неймовірно цікаві пригоди на власному YouТube-каналі. Чернігівець Андрій Ліплянський кілька років займається пошуком цікавинок із минулого за допомогою металошукача. І в його колекції вже є доволі рідкісні експонати.

Утім, про все – по порядку. Вашій увазі – ексклюзивне інтерв’ю зі справжнім шукачем скарбів.

Андрію, давай знайомитися ближче. Розкажи про себе: де народився, навчався? Де нині працюєш? Народився в Чернігові, тут і виріс. Був певний період часу в дитинстві, коли жив у місті Рівному. Але загалом моє рідне місто – Чернігів. Навчався у школі №18. До речі, коли жив у Рівному, то теж навчався в школі з таким же номером. Займався 7 років футболом (спочатку в ДЮСШ, потім у «Десні»). Через певні проблеми зі здоров’ям футбол довелося залишити. Закінчив школу, вступив до Ніжинського педагогічного. У 2018 отримав диплом бакалавра за спеціальністю «вчитель української мови та літератури». Але за фахом працювати не збираюся. На філфак вступав задля подальшої роботи в сфері журналістики. Щоправда, зараз і від журналістики далекий. Працюю в приватній майстерні, шліфую ніжки для столів.

Коли в твоєму житті з’явилися вилазки по скарби? «Копом» зацікавився десь у 2011-2012 рр. Випадково натрапив на відео, де люди ходять із металошукачем і шукають скарби. Ну, з того часу мене й понесло. Довго мріяв про свій перший прилад. Ніяк не міг собі дозволити купити настільки дорогу річ. Та й рідні не зовсім підтримували цю сумнівну ідею. Лише взимку 2019-го, щойно приїхав зі Словаччини, купив нарешті прилад, Garrett Ace 250, і докупив до нього більш потужну, ніж «рідну», котушку, Nel Tornado. Вона глибше «бере» і захоплення площі в неї більше, за рахунок величини. Я з дитинства дуже любив історію. Як офіційну, ту, яку нам розповідали в школі, так і усілякі байки та легенди, які є в кожному селі. Те саме стосується й нумізматики. Батько працював у різних країнах, привозив звідти монети. Мені подобалося збирати їх, читати про них. Тож витоки цього хобі починаються ще із зовсім малих років.

Пошук скарбів, мабуть, заняття не з дешевих?

Це точно. До покупки приладу я активно займався спортивною риболовлею і це теж було досить затратно. Мабуть, кожне хобі потребує певних фінансових вкладень. Річ у тому, що на одній лише покупці приладу витрати не закінчуються. Навпаки, з кожним днем ця справа дедалі глибше поглинає людину, постійно хочеться якось удосконалюватися, робити апгрейди. Для прикладу, спершу я ходив на коп (точніше, шкутильгав, бо перші свої вилазки робив на милицях; так сталося, що після роботи за кордоном я приїхав і зламав ногу) у звичайних джинсах і старій кофті. Потім захотілося комфорту. Купив тактичні штани, теплий реглан у камуфляжному варіанті, зручне взуття. І це стосується не лише одягу. Походивши декілька місяців зі старим портфелем і звичайною радянською «сапьоркою», стало ясно, що це все дурня, треба щось надійне. Тож довелось брати туристичний рюкзак і міцну лопату Fiskars. А ще до цього ж і витрати на газ/бензин. Наприклад, їдемо з друзями (по-нашому, камрадами) за 100 км від Чернігова на пошук старовини. Уже гривень по 60-70 скидаємось. А ще харчі на весь день, вода, батарейки для металодетектора тощо. Але, попри все це, можу впевнено сказати, що задоволення від цього хобі варте значно більшого, аніж усі ці витрачені в сумі гроші.

А скільки коштує металошукач? Прилад із товаришем ми брали не новий – із рук. Разом із котушкою вийшло 7200 гривень. Але зараз ціна на цей апарат впала і точно такий же набір можна взяти тисяч за 5.

Як вибираєш локації для пошуку? Мабуть, є якісь спеціальні старі карти? Так, спершу шукав цікаві місця за старими картами. Хутори та села царських часів, які не дожили до сьогодення і тепер фундаменти колишніх хат розорані тракторами. Також на цих же картах можна знайти старі дороги, яких тепер немає, корчми, господарські двори, вітряки та інші місця, де люди губили речі. Згодом стало зрозуміло, що більша частина таких локацій уже бита-перебита іншими копачами, які починали займатися цим хобі ще з початку 2000-х. Тож тепер робимо так: вибираємо місце за картами. Їдемо туди. Якщо зовсім пусто, то орієнтуємося на місцевості, копаємо на цікавих гарних випасах біля села, шукаємо сигнали по берегах водойм.

 

Досліджуєте цікаві локації лише в межах Чернігівщини? Так, лише в межах області. Але влітку планую з’їздити десь на тиждень на Західну Україну. Знайомі камради з Тернопільщини, Хмельниччини та Вінниччині кличуть у гості. Річ у тім, що в західних областях є чимало осередків Черняхівської культури. Представники цієї народності активно торгували з римлянами, тож на теренах цих областей можна знайти римські монети (срібні динарії, мідні систерції, золоті ауреуси). На Чернігівщині теж селилися черняхи, але таких місць значно менше, аніж на західній та центральній Україні. А я настільки хочу знайти свого першого динарія, що навіть одну монетку довелося купити на аукціоні, аби хоч якось вгамувати спрагу.

Існують спеціальні «профільні» спільноти? У Фейсбуці є чимало спільнот, присвячених такому хобі. Там ми ділимося знахідками, знайомимося. Чернігівців серед учасників подібних спільнот не менше ніж декілька сотень. Тож ми всі тісно товаришуємо, робимо іноді спільні виїзди.

А чи законно все це? Маю на увазі, чи не виникає проблем під час розкопок на різних ділянках? Є таке явище, як «чорні археологи»… Щодо законності, то тут все просто. Законодавством України пошук із металошукачем не є забороненою діяльністю. Водночас табуйованими зонами для нас є: кургани, могильники, заказники, заповідники та інші місця, в яких, згідно із законами, з приладом з’являтися зась. Цих правил дотримується кожен чесний копач, зокрема і я. Цілком можливо, що Україна перейматиме досвід інших країн, де пошук із металодетектором дозволяється лише за наявності дозволів/ліцензій. І це теж цілком логічно. Якщо щось подібне впровадять у нас, я сподіваюсь, що отримаю цей документ, хай навіть платно, і продовжуватиму займатися улюбленою справою. Взагалі вважаю, що подібний прийом одразу відсіє тих розумників, які купують прилади й одразу біжать на кургани. А потім весь копарський рух червоніє, коли бачить заголовки статей на зразок «Чорні археологи пограбували курган там-то і там-то». Це створює негативний образ в очах нашого народу.

Розкажи про найцікавіші і, можливо, найцінніші свої знахідки. До речі, як багато у тебе їх? Щодо кількості цікавих знахідок, то тут сказати важко, бо всі вони для мене цікаві. Вони ж лежали хто 40 років, хто 500, чекали на тепло людських долонь. Для прикладу розкажу історію. Коли тільки купив прилад, то одразу ж пішов у найближчий ліс шукати монети. І дуже швидко розчарувався, бо виявилося, що землі не всіяні монетами. Пробками, всіляким сміттям – так. Але не монетами. Їх ще треба знайти. Підібрати місце, навчитися чути сигнали, розуміти прилад. І тільки, може, на четвертий чи п’ятий вихід (все в той же ліс на Подусівці) я таки знайшов першу монетку. То були радянські 2 копійки 1971 року. Я тоді такі емоції відчув, що це не передати словами! Наче рибалка, який зловив омріяну 10-кілограмову щуку. То вже згодом пішли й перші «царі» (монети періоду Російської імперії), боратинки (польсько-литовський період) тощо. Тож кожна знахідка – це вже скарб. Але, звісно, були й особливо цікаві. Рідкісний знак на петлицю організації Осоавіахім, нечаста монетка 5 копійок 1934 року, золота обручка та інші приємні дрібниці. Такі речі знаходяться рідко. Як винагорода за старання, пройдені десятки кілометрів і повну віддачу своєму хобі. А найбільш цікавими особисто для мене знахідками є хрестики різних періодів: від Київської Русі до ХХ століття. Хтось із копачів колекціонує ґудзики, хтось – значки. Я – монети та натільні хрестики. А ті речі, які мені збирати не дуже хочеться (як от петличний знак), продаю на аукціоні. За весь час продав, може, 5-6 знахідок. Тобто мільйонами там не кручу. Продав знахідку, яка мені не цікава, отримав гроші, купив щось потрібне для копу. Звідки прийшло – туди й пішло.

Ти також створив свій YouТube-канал «Доторкнутися до історії», в якому розповідаєш про свої пригоди. Коли і чому виникла ідея робити блоги?

Канал вирішив створити майже одразу, як почав займатися «копом». Просто хочеться показати людям, що не все так, як розказують популярні «ютубокопарі», які на кожному відео підіймають горщики із золотими монетами. Насправді «коп» – це важко і зовсім не так казково, як думають багато не пов’язаних із цим хобі людей. Увесь минулий сезон я активно виходив копати, знімав відео. Думав: ай, змонтую та викладу вже взимку, коли нічого буде робити. А вийшло так, що зима тепла, всю зиму теж копав. Прийшла весна. Ну, думаю, тепер же змонтувати треба. Там же відео, де знаходжу обручку, цікаві монети, всілякі артефакти. Аж телефон взяв і зламався. На гугл-хмарі, звісно, було пусто. Таким чином понад 20-30 перспективних роликів пішли в нікуди. Тепер намагаюся монтувати одразу після виїзду. Хай не так якісно, не так заморочуюсь, але головне, що викладаю, а не просто залишаю в пам’яті телефону. Щодо назви мого каналу, то тут усе просто. Із нашої розмови вже читач, мабуть, здогадався, що я дійсно люблю історію та стовідсотково кайфую від свого хобі. Тож і назва відповідна «Доторкнутися до історії» («Прикоснуться к истории»).

Пошуки скарбів – це дуже круті пригоди. Розкажи якийсь цікавий випадок під час «копу». Багато смішних ситуацій було. Багато таких, що й розповідати соромно. То якісь теревені із місцевими жителями села, які плавно переходять у чаркове знайомство, то проблеми зі зв’язком і відсутність сигналу GPS (а я десь за незнайомим селом, біля лісу, і з боку дерев чутно, як бігають кабани), то ще якісь пригоди. На початку цього року був досить цікавий виїзд. Класична схема: розораний хутір; ми з хлопцями їдемо по царські монети. Зазвичай особисто в мене день таких пошуків завершується кількома мідяками. Але в той виїзд, як у нас кажуть, відкрився портал. До автобуса десь 1 година, а в мене вже 8 «царів». Приємна важкість у кишені. Серед монет: і дєньга Анни Іоанівни, і 5 копійок Катерини ІІ, і пізній царизм (Микола ІІ). Ну, думаю, треба ще щось загадати. Ходжу і замислююсь, що взяв тут лише величенькі монети. А де ж дрібні? І тільки-но подумав, як ловлю сигнал і дістаю крихітну монетку 1/4 копійки сріблом Миколи І. Оце, міркую, подумав. Одразу збулося. Минає кілька хвилин – і я вирішив звернутися до Земляного Дєда (наше копарське божество) з проханням дати мені монету імператора Павла. Правив він недовго, тож і не дивно, що в мене ще не було монет цього періоду. І тут відбувається щось фантастичне! Проходжу пару метрів і чую впевнений мідяковий сигнал – однозначно це монета! Копаю, а там… 2 копійки Павла І. В мене аж щелепа відвисла. Звісно, після того я ще просив рубля Костянтина. Але на цьому дива закінчилися. Дід закрив портал. Та й на тому дякую».

Спілкувався Павло Солодовник

Джерело: cheline.com.ua

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.

 

 

Вам може бути цікаво

  1. Стаття 298. Незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини

    1. Незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об’єкті археологічної спадщини –

    караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

    2. Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин –

    караються штрафом до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

    3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо пам’яток національного значення, –

    караються позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

    4. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини, –

    караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

    5. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, –

    караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

    {Стаття 298 в редакції Закону № 1626-IV від 18.03.2004; із змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15.04.2008; в редакції Закону № 2518-VI від 09.09.2010}

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *