«Бабусин почерк усі бачать: так рівненько ніхто більше не плете», – хвалять між собою місцеві волонтери Дарію Федорівну Іваницьку, жительку села Високе, що на Ніжинщині. Дарії Федорівні в березні пішов 92-ий рік, і вона в’яже пояси для наших військових.
Повідомляє Нежатин.
Міцні, теплі, добротні. На такі й сісти в окопі – не холодно… «Уже 110 виплела», – говорить її донька Валентина.
Бабуся – маленька, але жвава, охоча до спілкування. Каже, плести гачком навчилася сама, і протягом життя зв’язала стільки барвистих різнокольорових ковриків, що вся хата в них, і друзям та родичам завжди дарувала. Нині бабусине вміння потрібне, як ніколи, бо вона в’яже вже не лише коврики, а й пояси для ЗСУ, і це – першочергово.
«Якщо матеріал приходить клиночками, довгий такий, то треба багато зшивати, і тоді я сплітаю два за день, – розповідає нам бабуся. – Встаю рано, десь о п’ятій. Домашні ще сплять, а я умиваюся та молюся ось тут біля ікон (показує рукою на образи над ліжком – авт), промовляю: «Благослови, Господи, стать до роботи!», і тоді починаю плести. Хлопці дякують мені. І цукерки передавали. Ось так резинку заправляють (хвацько показує, – авт.), одягають: гріє, і сідати можна».
Душа Дарії Федорівни – велика і щира, тому тягнеться до всього прекрасного. «Квіти дуже люблю», – зізнається.
«А які найбільше?», – питаю. Не вагаючись, бабуся ділиться: «Люблю примули здорово, ну і пивонії. Кожна квітка сама по собі красива, повірте. Кожну люблю, виглядаю, як вона там, лізе чи не лізе з землі. Я ж і зараз ще довбуся у квітках. Виходжу в двір, коли з палицею, а коли й з двома. Сідаю на ослінчик, беру сапалку і наводжу красу».
Чоловік Микола помер 40 років тому. Але Дарія Федорівна не відчуває себе одинокою, бо вона по-справжньому багата: у бабусі 5 дочок і 1 син, 15 витішених нею онуків, 36 правнуків та 3 праправнучки! «Рада, що досі живу і допомагаю, і всі дітки мої живі, це велике щастя», – говорить бабуся.
«Наравиться?», – простодушно запитує мене, діставши з пакета яскравий коврик. «Дуже», – не можу не зізнатися я. Аякже, бо в цей ручний витвір вкладено стільки доброти і світла, ніби разом з клаптиками тканин туди вплетено сонячні промені. «Ось вам напам’ять», – дарує мені.
Коли виходимо на обійстя помилуватися квітами, поспішає за нами і Дарія Федорівна. Тут вона – королева в своєму царстві квітів. Старанно виполоті клумби палають тюльпанами, соромливо хитають голівками нарциси, готуються зустріти літо троянди…
«Ми до вас ще приїдемо, – обіцяємо, – то дасте нам тоді цибулинки тюльпанів на розсаду?». «Та звісно, – говорить бабуся, – які саме?», – і дивиться просто в очі, готова ділитися зі світом усім прекрасним, що випромінює її душа.
Валентина ПИЛЬНИК
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
