Ніжинці, що для вас Україна?

Територія на географічній карті? Держава, де ти живеш? Батьківщина? Чи просто слово, яке ти чуєш щодня в ЗМІ? Перелік перерахованих відповідей далеко не є вичерпним. Бо Україна в кожного сприймається по-своєму. На жаль, українці досі не сформували єдиного усвідомлення і розуміння цього слова. Своєрідна монета з двома сторонами. «Орел» ніколи не побачить «решку». Так само й патріоту не зрозуміти людей, які продають ворогу свою Батьківщину та майбутнє своїх дітей, цураються всього українського: мови, культури, звичаїв, пам’яті предків.

Що для тебе Україна? Це запитання як ніколи актуальне перед 14 жовтня, днем, що увібрав у себе відразу чотири свята, які уособлюють собою Україну. 14 жовтня відзначається День українського козацтва, Свято Покрови Пресвятої Богородиці, День створення Української Повстанської Армії (УПА) та День Захисника Вітчизни. Всі ці чотири свята поєднанні єдиною, інколи ледь помітною, стрічкою, просякнутою самопожертвою, любов’ю, відданістю своїй Батьківщині-Україні. Козаки, воїни УПА та сучасні захисники України на сході нашої держави проти російської агресії є представниками єдиного воїнства, що століттями боронили і боронять нашу Батьківщину. Віддають власні життя за право майбутніх поколінь українців жити вільно у власній державі. У кожного воїна, який боронив чи боронить Батьківщину зараз, завжди був вибір: здатися ворогу чи боротися. Ми з Вами досі живі лише завдяки тим воїнам, які не здалися, не зламалися, якби важко не було, а взяли до рук зброю і перемогли. Перемогли всупереч усьому. Всупереч болю, смерті … Завдяки козакам зі спалених росіянами Січей та Батурина; воїнам УПА, які підривали себе у криївках щоб не здатися, чи померли в холодних сибірських таборах; учасникам АТО-ООС, які в 2014-2015 роках ледь не голими руками спинили одну з найчисельніших армій світу, ми досі живемо в Україні, чуємо українську мову, слухаємо українські пісні (і не лише народні, а й сучасні), читаємо українські книги. Живемо, щоб там не говорили, в демократичний державі, без цензури, утисків та репресій. Державі, де кожен може говорити будь якою мовою, те що думає, особливо в соцмеражах, та не боятися за своє право на висловлення думок. Державі, народ якої неодноразово миттю збирався на майдани, здійснював революції, аби зламати старі системи та нарешті зробити Україну процвітаючою країною. Прикро, що були і є невдачі. Але українці козацького роду. Їх не перемогти. Ті, хто сьогодні бореться на сході України проти російських загарбників, значно сильніші, ніж вони про себе думають. Недарма в останні роки з’явився новий термін для українського воїнства – «кіборг» – незнищенний. Козак-характерник ХХІ століття.

Для всіх українців 14 жовтня є дійсно святом. Україна не є просто слово чи цятка на карті. Це земля предків, що просякнута як сміливістю, козацьким духом, так і кров’ю загиблих в її ім’я. Кров’ю тих, кому «є яка різниця». Є різниця, яку армію годувати, якою мовою вчити дітей, де жити і по якій землі ходити. Тож будьмо синами свого народу, гідними слави та пам’яті тих, завдяки кому ми досі існуємо. 14 жовтня давайте подумки згадаємо всіх воїнів-захисників, тих, хто загинув та ніколи не повернеться додому, а особливо тих, хто живий і потребує підтримки, і не завжди грошима чи пільгами, а бодай простим словом «Дякую», чи підтвердженням того, що хлопців цінують і чекають їх повернення з фронту додому.

Обов’язком кожного з нас є зберегти Україну, її мову та культуру. Україна починається не за шлагбаумом міждержавного кордону, а в серці кожного з нас. Саме від нас залежить якою вона буде і чи буде взагалі. Ні Європа, ні США не врятують нас і не створять нам світлого майбутнього, незалежності, якщо ми самі за це не боротимемося. Боротимемося не лише на фронті, а й звичайними буденними вчинками, добрими справами, на які здатні всі. Бо земель у світі багато, а Україна одна. Нам її зберегли предки і ми не в праві її втратити. Тож, з нагоди 14 жовтня давайте замислимося, бодай раз у житті, «Що для кожного з Вас Україна?» (Будьмо сміливими. Охочих закликаємо ділитися думками в коментарях).

 

Роман Желєзко –

науковий співробітник відділу «Поштова станція»

Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь