Сім’я вчительки Вікторії Андруші, яку росіяни викрали ще навесні з батьківського дому на Чернігівщині, досі не знає про її долю.
Днями російські правозахисники розповсюдили інформацію про те, що їм до рук потрапив лист від українського педагога. Вісточку мають передати на батьківщину, але й вона не дає розуміння, де утримують молоду жінку.
“Перевернули у будинку все – був повноцінний обшук”
На хвилі радості від масового обміну полонених, серед яких і героїчні захисники “Азовсталі”, чути й голоси рідних тих військових та цивільних, хто поки що залишається в руках росіян.
Серед викрадених — Вікторія Андруша, вчителька математики та інформатики Броварського ліцею № 5 ім. Василя Стуса. Востаннє родина бачила її 25 березня, коли до їхнього будинку у селі Старий Биків Чернігівської області увірвалися озброєні росіяни.
– Сестра живе у Броварах, але, коли місто почали обстрілювати, вона поїхала до батьків у Старий Биків, – розповіла Ольга – сестра Вікторії. — Думала, що там буде безпечніше. Виявилося, навпаки.
Вже наступного дня після її приїзду, 27 лютого, село було окуповане. Людей не чіпали до того часу, як росіяни почали відводити техніку від Києва. Тоді якісь нові військові з’явилися. Одного дня вони пішли дворами, шукали зброю, солдатів, не знаю навіть, що. У батьків нишпорили скрізь – залізли в льох, на горище, в сарай, колупалися в сіні та соломі. Перевернули у будинку все – був повноцінний обшук.
Нічого особливого рашисти не знайшли, але відібрали у господарів та їхньої доньки телефони, ноутбук, особисті речі, а її саму забрали. Нібито через те, що молода жінка повідомляла ЗСУ про пересування російських військ. Більше Вікторію родина не бачила.
— Як можна було збирати інформацію, якщо, за словами мами, вони місяць не виходили за ворота, і всюди були окупанти, — каже Ольга. – Але їм нічого не доведеш.
Вони навіть до черевиків Вікиних причепилися, буцімто ті схожі на берці, а в нас у таких навіть діти ходять. Того дня ще мого дядька та сусіда забрали, тримали окремо від Віки та незабаром відпустили. Маму допитали, і вона повернулася додому, потім забрали ще раз. Звільнили її з підвалу односельці 31 березня, коли до села зайшла наша армія. Тоді ми від хлопців, яких теж утримували росіяни, довідалися, що Віки на той момент уже кілька днів у селі не було.
Вони зрозуміли з розмов окупантів, що її вивезуть за межі України.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
