Дмитро Жуков боєць роти охорони однієї з військових частин ЗСУ. 5 лютого на Бахмутському напряму чоловік отримав поранення в голову – працював ворожий снайпер. Двоє побратимів Дмитра загинули від його куль. Дмитра ж ввели в стан коми і мусили лишити на полі бою, тоді не могли його забрати з собою. Дмитро важить 160 кг, повернулися за ним групою через 10 годин після поранення, а прооперувати змогли через півтори доби. Дмитро вижив, вийшов із коми і вже навіть жартує над дружиною. Вона й розповіла Суспільному цю історію.
Далі – зі слів Лариси Жукової.
Як дізналася про поранення чоловіка
Це було 5 лютого. 3-го він уже подзвонив, сказав, що їх відправляють на завдання. Він наче передчував – у нього був такий голос, сумний. Бо він знав, що там робиться. Це Донецька область – Костянтинівка, Бахмут. А я ж по голосу чую, і питаю: “А якщо, не дай Бог, щось станеться – до кого мені дзвонити? Якщо не вийдеш на зв’язок, чи ще щось. З ким мені тримати зв’язок?” У мене контактів ніяких немає, він не любить, щоб я надзвонювала, шукала, у нас так не прийнято. Він сказав, що до командира батальйону – номер його телефону в мене був.
4 березня о 04:44 він зателефонував і сказав, що дві доби не буде зв’язку. Каже, щоб ти не переживала. Він завжди про таке попереджав.
Дружина військового — Лариса Жукова. ФОТО: Фейсбук Лариси Жукової
Дійсно, 4 та 5 березня не було з ним зв’язку. 6-го числа я вже пишу його командиру: “Що з моїм чоловіком? Він не виходить на зв’язок”. Він каже: “Я не знаю, сам переживаю. Їм дали нового командира, дуже за хлопців переживаю”.
І через десять хвилин мені передзвонює їхній бойовий медик (а я їх повністю забезпечувала медициною: і аптечками, і всім-всім). І каже: “Діма в реанімації в Мечникова”. Я питаю: “А куди поранення?” Він каже: “В голову”. Правда, сказав, що осколком в голову. Питаю: “А які прогнози?” – “Ну ти ж медсестра, ти маєш розуміти, що таке поранення в голову”. Це була вже п’ята година вечора.
Дмитро Жуков. ФОТО: Лариси Жукової
Наступного ранку поїхала до Дніпра, в лікарню Мечникова. Те, що я там побачила, стало для мене найтяжчим, що я бачила в інших лікарнях. Це лягло на мене тяжким тягарем.
Хлопців – сила-силенна, їх там стільки, що бочком просунутися тільки можна.
Я знайшла чоловіка, як виявилося, його вночі прооперували. Я лікаря питаю про його стан, а вона так руки склала, наче молиться, й каже: “Вибачте нас. Якщо ми раніше хоч комп’ютер вмикали подивитися, хто поступив і що там, зараз ми навіть цього не встигаємо робити. Ми їх стабілізуємо й відправляємо далі на Київ”. Єдине, що я зрозуміла – що стан дуже тяжкий.
Як так сталося – розповідає дружина зі слів побратимів Дмитра
Це в лісосмузі було. В Діму поцілив снайпер. Він ще двох хлопців “поклав” поруч – вони 200-ті. Це було 5 березня о 12:35. І прямо в мозок зайшла та куля.
Медик, який там був, він його ввів у медичну кому. Це йому, по суті, врятувало життя. Але можливості витягнути (з поля бою, – ред.) не було. І вони його там залишили лежати. І коли вже стемніло, вони разом із розвідниками за ним повернулися й витягли. Але він важить 160 кілограмів, вони його так тягнули, що зчесали йому коліна. Та то таке, м’ясо наросте, не біда.
Дмитро з побратимом. ФОТО: Лариси Жукової
Як мені розповідав командир, хлопчина, який його витягнув, сам був контужений. Ще й малий такий (за статурою, – ред.), на адреналіні тільки й зміг його витягнути.
Таким чином, у перший медичний пункт, у Калинівку, він потрапив аж через десять годин після поранення. Тоді його повезли в Краматорськ – це в ніч з 5 на 6 березня. І в Мечникова він потрапив уже 6-го ввечері пізно. Тобто, через півтори доби після поранення. Там відразу й прооперували.
Лікування
Його відправили реанімаційним потягом у Київ, він прибув туди 8 лютого.
До 21 лютого він був у тяжкій комі. Того дня до нього повернулася свідомість, і його з реанімації перевели в палату нейрохірургії.
Зараз він у хорошому стані, єдине що – він не розмовляє, і в нього паралізована права сторона. Бо куля зліва зайшла, а коли так – то права частина тіла паралізується.
Дмитро Жуков у лікарні. ФОТО: Скрін з відео Лариси Жукової
Дмитро уже й киває, і рибалку дивиться, і трохи лається – пальцями лівої руки.
Він уже жартує. Я його тиждень з ложечки годувала, а тоді якось беру тарілку й пригадую, що він же у мене лівша. Я повертаюсь до нього й кажу: “Ти ж лівша?” Він киває “Так”. – “То що ж я тебе годую з ложки?” А він язика мені показує. Уявляєте? Кажу: “Ану швидко взяв ложку і їси!” Відтоді їсть сам.
Хоч і не говорить, але коли медсестра ввімкнула в палаті “Ой у лузі червона калина…”, то став підспівувати.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
