Вже понад десять років у Носівці діє ветеранський клуб «Вересень».
Після багатьох років активного життя, повної зайнятості, постійної уваги та поваги й тепер, опинившись на їх узбіччі, багатьом людям буває важко переключитися на стан абсолютного життєвого спокою. Та й бажання теж особливого немає.
І справа зачасту не тільки у матеріальних негараздах пенсіонерів, скільки в питаннях психологічного характеру. Тож аби й надалі бути в курсі всіх суспільних процесів, не відчувати себе самотнім та непотрібним, свого часу «молоді» носівські пенсіонери об’єдналися у свій власний клуб, своєрідно назвавши його «Вереснем».
За календарними мірками – періодом молодої осені. Наразі загальне число його учасників, за словами президента клубу Галини Проценко, добігає до сотні чоловік. Утім, всі разом збираються вони не завжди – зазвичай, когось затримують домашні чи особисті справи, комусь, може, не здоровиться, ще хтось сидить з маленькими внуками, десь гостю чи порається в садку, на городі тощо.
Але ті, хто бере участь у засіданнях цього клубу, ніколи не шкодує про проведений тут час. Адже «молоді» пенсіонери тут ніколи не нудьгують – влаштовують дні іменинників та ювілярів, спільно відзначають святкові календарні та пам’ятні дати, проводять творчі майстер-класи та різноманітні мистецькі заходи.
А ще вони великі любителі подорожувати. Зазвичай це туристичні й екскурсійні маршрути по визначних історичних місцях Чернігівщини, однак із задоволенням влаштовують і кількаденні туристичні тури, як, скажімо, до Почаївської Успенської Лаври, інших вітчизняних пам’яток культури та архітектури. Буває, що просто виїздять до лісу, на річку, неодноразово відпочивали на Голубих озерах на Ріпкінщині…
На жаль, війна внесла свої болючі корективи, зокрема, і в громадське життя носівських вересненців. Однак вони й сьогодні продовжують збиратися разом, влаштовують тематичні вечори, аби знову відчути себе потрібними й корисними, волонтерять – плетуть захисні сітка, в’яжуть теплі шкарпетки, збирають продукти харчування – і тим підтримують наших захисників та одне одного.
Зрештою, пенсійне надвечір’я – це не вирок й тим більше аж ніяк не привід втрачати інтерес до життя навіть у будь-яких його проявах.
Катерина Гавриш
ФОТО З МЕРЕЖІ
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
