Село Нова Басань, що на Чернігівщині, було в російській окупації 33 дні. На той момент в ньому жили до 10 тисяч людей, частина з них — дачники, які тікали від війни з більших міст, зокрема з Києва. Операцію зі звільнення Новобасанської територіальної громади Збройні сили України почали вранці 30 березня 2022 року.
“Дивлюсь три солдати, підхожу, кажу: «Добрий день, хлопці, а хто ви?». А вони кажуть: «А кого ви чекали?». Я кажу: «Українську армію. Може ви мене, якщо росіяни, то розстріляєте, але ми чекаємо українську армію». А він каже: «Тьотю, ми є українська армія!». Я його почала обнімати та цілувати“, — розповідає жителька Нової Басані Валентина Самусенко.
Вулицю 30 років Перемоги, на якій розташований будинок Валентини Самусенко, українські військові почали звільняти однією із перших. Сюди вони зайшли з вулиці Механізаторської, через Фестивальну на Григорія Краснухи.
В будинку Валентини Самусенко переховувалися 15 людей, серед яких троє дітей, ще троє — люди з інвалідністю.
“Ті буряти такі страшні й морди, вибачте, ну щось таке. А наші хлопці такі високі, гарні. Передаю їм привіт і дякую. Дякую від щирої душі, що вони нас звільнили, бо ми вже не знали, яке наше майбутнє: чи виліземо із підвалу з інвалідами, чи ми там загинемо“, — каже Самусенко.
Звільняти Новобасанську громаду ЗСУ почали з адміністративного центру – села Нова Басань. Це почалося о пів на шосту ранку 30 березня. Того дня у цьому будинку відпочивали 11 українських військовослужбовців 52-ї окремої механізованої бригади.
“Страшний бій був, вони стомились і попросили щось їсти. Я швидко зарубала півня та почала суп варити. В літній кухні прямо настелили матраци й всі лягли відпочити. На барну стійку поклали каски, а на низ поклали бронежилети. Хотіла їх здвинути, а вони такі важкі. Я сплакнула і кажу: «Діти, яку ви вагу на собі носите»“, — розповіла Валентина Самусенко.
Пізно ввечері того ж дня на вулицю, де розташовувався будинок Романа Матюшка, прийшли бійці добровольчого батальйону “Братство, традиції та порядок”. Під час першої зустрічі чоловік не одразу зрозумів, що це українські військові.
“Було темно, бачу жовті пов’язки на руках, наче наші, а говорять усі російською мовою. Кажуть: «Для вашої безпеки, ви спускайтесь у підвал, а ми ж будемо тут. Що буде далі – не знаємо». Обговорюємо між собою, тут, у душі радість велика, розуміння, що це наче наші, але не зрозуміло до кінця“, — говорить місцевий житель Роман Матюшко.
На ранок 31 березня Роман зустрів бійців 10-ї штурмової бригади, які ночували у сусідньому будинку. Так остаточно переконався, що його село звільнили від окупації.
“Спитав, які втрати, вони кажуть, що десь до 40 кацапів. А наші? Вони відповіли: «У вас на вулиці загинув наш молодий хлопець, 24 роки. Він собою прикрив десь до 20 людей. Вирвався, взяв вогонь на себе і загинув — Назар Небожинський. А один був тяжко поранений. Це Вадим Назаревич. Його довезли до села Перемога Київської області й він там помер»”, — каже Роман.
Активні бойові дії зі звільнення громади тривали близько 14 годин. 31 березня українські військові вже зачищали будинки, в яких переховувалися російські солдати.
“Вийшов мій син, дивиться, каже – мамо, наші! Наші! Ми побігли назустріч. Стояли хлопці, п’ятеро людей, дивляться на нас і посміхаються. Ми прийшли, притулились, обняли. Сльози вони якось самі собою. Як сказати, що ми радувались, так нічого не сказати. Все село в той день вийшло на вулицю. Перемога! Для нас це була перемога!“, — розповіла жителька Нової Басані Тетяна.
В ті дні українські військові майже без бою звільнили села Старий та Новий Биків Новобасанської громади. На той момент в них лишалося до 50 жителів.
Детальніше дивіться у сюжеті:
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
