Керівницю гуртків міського центру дитячої та юнацької творчості й засновницю ГО «Носівська Активна Молодь», депутатку Носівської міської ради Ірину Багіну на нашу редакційну розмову за філіжанкою кави ми запрошували ще на початку травня.
Пише Нежатин.
Однак через щільний робочий графік Ірини та активну громадську діяльність влаштувати наше традиційне імпровізоване кавування вдалося тільки тепер. Власне, за ці два з «хвостиком» тижні вони з вихованцями встигли взяти участь у відзначенні Дня української вишиванки та Дня матері, долучитися до низки заходів та квестів, присвячених підготовці до святкування Міжнародного дня захисту дітей, у рамках реалізації екопроекту «Не дай природі задихнутися» провести кілька зустрічей та диспутів у школах на екологічну тематику, закупити за грандові кошти від Британської Ради в Україні декоративні деревця та кущі й організувати екологічної толоки по їх висадженню на різних локаціях міста. А найголовніше – взяти активну участь в організації чергового збору гуманітарної допомоги й продуктів харчування для своєї чергової волонтерської поїздки на схід, в найгарячіших точках якого сьогодні воюють наші земляки-носівчани…
-Ірино, звідки у Вас стільки енергії?
-Я так звикла. Коли в мене мало часу і багато роботи, тоді в мене все добре і життя рухається у правильному напрямку. Якщо ж з’являється багато вільного часу, нічого не відбувається і все йде монотонно, своєю чергою, тоді з’являється відчуття, що чогось мені в цьому житті не вистачає. Мені потрібно підживлюватися роботою. Мабуть, якоюсь мірою справа в моєму активному, бойовому характері та вже давно запрограмованому ритмі життя. Народилася я в Шатурі, що на Ніжинщині. Село невелике, тож і в класі нас було четверо – троє хлопців і я, єдина дівчина, котра, втім, ніколи не давала себе образити й завжди могла постояти за себе. Добре навчалася, дружила зі спортом. Мій тато Сергій Іванович Карпенко працював директором сільського будинку культури, тому свою підліткову енергію я з задоволенням витрачала на заняття танцями, створенням власних оригінальних танцювальних композицій тощо. Танці, до речі, були не тільки моїм улюбленим заняттям, а ще й сприяли моєму подальшому професійному вибору – після школи я вступила до Ніжинського фахового коледжу культури та мистецтв імені Марії Заньковецької, навчалася за спеціальністю «Хореографія».
Бути в гурті подій та всього, що відбувається навколо, не давала й моя наступна спеціалізація – «Дошкільна освіта і практична психологія», за якою я отримала диплом Ніжинського державному університеті імені Миколи Гоголя.
Власне, я вдячна долі, що вона привела мене, молоду спеціалістку, в першу міську школу на посаду керівниці хореографічного гуртка. До речі, наш танцювальний колектив «Мрія» тоді завойовував призові місця та конкурсах, ми брали участь у багатьох фестивалях. Пізніше до моєї шкільної викладацької діяльності долучилося гуртківство у Центрі дитячої та юнацької творчості. А це постійна робота з дітьми, а з ними хоч і складно, але страшенно цікаво, весело, пізнавально.
Однак діти підростають і те, що подобалося їм у сім чи дванадцять років, для п’ятнадцяти- шістнадцятирічних підлітків вже здається нудним та нецікавим. Що ми, дорослі, могли їм запропонувати, крім занять спортом в ДЮСШ, музикою в школі мистецтв та гуртками художньої самодіяльності в ЦДЮШ та будинку культури? Ось тоді й прийшла спільна ідея створити молодіжну громадську організацію, яку я очолила з легкої руки тодішнього заступника міського голови Людмили Міщенко та директора нашого Центру Світлани Третяк.
-Яка найперша конкретна справа вас об’єднала?
-Ремонт. Нам віддали старе приміщення станції юних техніків, тож там ми й почали робити ремонт – штукатурили, рівняли стіни, фарбували, облаштовували кімнати, благоустроювали територію тощо. Бажаючих приєднатися до цієї справи запрошували через місцеві соціальні мережі, працювали разом з вихованцями ЦДЮТ, ті приходили зі своїми друзями та знайомими. Власне, всі ці люди й на сьогодні є нашими активістами, які приходять на допомогу з вирішення будь-яких питань, як тільки виникає така потреба. Словом, до зими з ремонтом справилися. Взимку збиралися у своєму молодіжному хабі, обговорювали, якою б ще конкретною справою зайнятися. Зупинилися на проведенні військово-теристичного спортивного зльоту в одному з наших місцевих мальовничих урочищ. Масштабного, із запрошенням активістів з інших юнацьких та молодіжних організацій. Заручилися підтримкою місцевої влади, фінансово нам допомогли спонсори, до квестів, тактичних та спортивних змагань тощо долучилися воїни АТО/ООС і таки провели. Тоді до нас приїздили гості з Полтави, Тренополя, Ніжина…
Окрилені й мотивовані першими успіхами, «намівці» створили на території свого хабу літній кінотеатр під відкритим небом, затим взялися відновлювати літній танцювальний майданчик, що десятиліттями простоював біля міського будинку культури, для організації молодіжних дискотек…
Загалом молоді люди часто фонтанують досить несподіваними, оригінальними й цікавими ідеями, котрі дорослим людям можуть здаватися абсолютно неприйнятними. Якось ми спонтанно вирішили влаштувати на центральній площі міста спільний перегляд футбольного матчу світового чемпіонату за участю українських футболістів… Хоч, утім, цей випадок навчив нас тому, що подібні речі краще планувати – тоді не буде аврального пошуку обладнання, епопеї з отриманням дозволів, пошуком транспорту та потрібних фахівців тощо. Зате люди, багато яких дивилися той матч на великому екрані, залишилися дуже задоволені…
-Розумію, що організація молодіжного дозвілля є тільки одним з багатьох напрямків діяльності вашої організації. Знаю, що ви співпрацюєте з іншими молодіжними організаціями та центрами…
-Так і це приносить свої позитивні результати. Так, завдяки співпраці з Ніжинською ГО «Лабораторія молодіжних ініціатив» та Ніжинським молодіжним центром ми брали участь і отримували гранти в екопроектах озеленення, які проводить Британською Радою в Україні. Ось, буквально минулого тижня завершили висаджувати на різних локаціях в місті придбані за їхні гранди саджанці декоративних дерев та кущів, тепер доглядаємо за ними.
-На Вашу думку, Ірино, яку роль відграють громадські організації, зокрема, й молодіжні, у розвитку міста, громади? Власне, яким чином вони можуть цьому сприяти?
-А дуже просто. Будь-яка громадська організація це перш за все активна частина містян, суспільства, яка сама обрала такий шлях – не бути байдужими, аби щось змінити в місті чи громаді. Власним прикладом можна багато чого досягнути. Ось від початку війни ми займаємся збором гуманітарної допомоги та продуктів харчування для жителів постраждалих від рашистів територій, для наших бійців, які перебувають на передовій чи в госпіталях. Ми не агітуємо це робити, а люди самі свідомо приносять продукти харчування, донатять на пальне, медикаменти чи обладнання, причому не тільки до нас, – ось це і є добрий приклад нашої громадянської єдності. Шкода тільки, що доводиться брати саме такий приклад, але він наразі найяскравіший, найдієвіший. Ось переможемо ворога і будемо продовжувати з усіх сил працювати на відродження та відбудову українських територій, відновлення вітчизняної економіки, благоустрій міст та сіл, «лікування» зранених душ та сердець наших співвітчизників. Так і хочеться уявити нас за круглим столом з владою й державними структурами, підприємцями. У кожного з нас є свій власний потенціал, можливості. У бізнесу є фінансові можливості, але немає часу займатися громадськими справами, у громадських організацій є бажання, ідеї й можливості, влада з депутатами мають управлінський досвід та авторитет серед місцевих мешканців. Ось тільки єдине, чого при цьому хочеться побажати, – це не сприймати молодь занадто легко, бо саме вона завжди була й залишається рушійною силою втілення усіх найсміливіших ідей суспільства…
–Дякую за розмову.
Записала Катерина Гавриш.
На фото: Ірина Багіна з донечкою Златою.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
