27 лютого 2022 року стало трагедією для п’ятьох родин зі Старого Бикова на Чернігівщині. Того дня російські військові вбили шістьох цивільних чоловіків.
Родина Явонів утратила двох синів — Ігоря й Олега. З одного двору окупанти забрали Богдана Гладкого і чоловіка його тітки Олександра Могирчука. Володимира Путяту силоміць вивели з будинку, де він був зі старенькою матір’ю. Олександра Василенка схопили на вулиці, коли він їхав велосипедом. Батько, який має інвалідність, так і не дочекався сина…
Чому російські солдати обрали саме цих чоловіків — рідним невідомо. Їм окупанти казали, що полонених допитають і відпустять. Однак чоловіків катували й убили ввечері того самого дня. Поховати тіла дозволили через 9 діб.
Розповідаємо історії життя й загибелі цих цивільних жертв російських військових.
Богдан Гладкий: був єдиною дитиною у матері
29-річний Богдан Гладкий народився у Старому Бикові. До школи ходив у сусіднє село — Новий Биків. Після навчання на менеджера у Чернігові поїхав працювати у столицю.
Спочатку був різноробочим у поштовій компанії, потім таксував. Згодом разом із друзями намагався займатися бізнесом, але не вийшло. Та Богдан повернувся до поштової компанії, де став начальником відділення. За словами матері Вікторії, робота йому дуже подобалася.
На дозвіллі Богдан любив активно проводити час. Разом із друзями ходив у спортзал, відпочивав на природі, подорожував.
«Я йому казала: одружися вже. А він хотів до 30 років погуляти, стати на ноги і потім створювати власну родину. Але не судилося…» — розповіла матір загиблого.
Коли почалася повномасштабна війна, Богдан із Києва приїхав до неї у Старий Биків. 27 лютого 2022 року у двір родини зайшли російські окупанти. Забрали Богдана і чоловіка його тітки — Олександра Могирчука.
«Богдана забрали з дому о 17-й годині. Ми всі були у погребі, а він з Олександром вийшов надвір покурити. Так ми їх більше живими й не бачили. Прийшов сусід, сказав, що хлопців повели…» — пригадала Вікторія.
Вона із сестрою та іншими людьми пішла шукати їх. Окупанти запевняли, що чоловіків допитають і відпустять. Раптом пролунали постріли, й російські солдати хутко роз’їхалися. Наступного дня місцеві знайшли тіла загиблих на лузі.
«Я ростила Богдана сама. Він був для мене найкращим, як і для кожної матері її син. Коли приїжджав додому, завжди допомагав по господарству. А з Києва дзвонив вранці та ввечері, розповідав про справи. Тепер його немає, і неможливо звикнути до цього», — сказала Вікторія.
У Богдана Гладкого залишилися мама, дідусь, бабуся й інші рідні.
Олександр Могирчук: через три місяці планував одружитися
38-річний Олександр Могирчук, якого забрали разом із Богданом Гладким, жив на Київщині. У перший день повномасштабної війни приїхав до Старого Бикова до родичів разом із цивільною дружиною Олесею та її донькою. Через три дні його вбили.
Олександр був родом із міста Бровари. Після школи вступив на фінансовий факультет вишу, але навчання не закінчив та почав працювати. Понад 10 років був кравцем на взуттєвій фабриці. Останній період життя працював у компанії, яка виготовляє ролети.
З першою дружиною розлучився, у тому шлюбі в нього народився син. У 2014-му Олександр зустрів нове кохання — Олесю. Пара прожила разом 8 років. За рік до повномасштабної війни взяли кредит на квартиру у Броварах. Придбали обручки і планували весілля 9 червня 2022-го. Хотіли мати спільну дитину.
«У нас було багато планів на життя. Хотіли поставити дітей на ноги, виплатити кредити, купити авто. Для цього багато працювали, присвячували цьому фактично весь час. Саша як не на роботі був, то вдома ремонт робив. Часу на втіхи та хобі не залишалося… Він був чудовим чоловіком для мене. За 8 років ми жодного разу не посварилися. І батько він був прекрасний, мою дочку виховував із шестирічного віку. Тепер — ми самі. Я не знаю, де брати сили, щоб жити далі», — сказала Олеся.
В Олександра Могирчука залишилися цивільна дружина з донькою, син, батьки та інші родичі.
Брати Олег та Ігор Явони: до останнього матір вірила, що сини в полоні
Олегові Явону було 33 роки. Його братові Ігорю — 32. Обоє братів народилися і зростали в Старому Бикові.
Олег після школи вчився на зварювальника в Києві. Якийсь час був охоронцем у столиці, потім повернувся додому й працював за фахом.
Ігор вчився на агронома в містечку Бобровиця. Кілька років працював у місцевих фермерів. Та зарплати були невеликі, тому вирішив змінити роботу — став пожежником, працював у сусідньому Новому Бикові.
Мама Ольга так пригадує 27 лютого 2022 року — день, коли її синів убили: «Ми ховалися всією родиною. А потім, коли російські війська пройшли селом, пішли до хати. Олег сказав, що вирушить на дачу, яка неподалік. Там жив пес, якого син хотів погодувати і відв’язати. А ще хотів купити батькові тютюну. Молодший син Ігор теж пішов. Вони разом поверталися додому, коли їх забрали окупанти».
До останнього Ольга сподівалася, що сини в полоні. Односельці не сказали матері, що серед убитих 27 лютого чоловіків були й вони. Про це жінка дізналася 4 квітня 2022 року, коли після звільнення Чернігівщини провели ексгумацію.
Олегові вистрілили в пах і скроню, Ігоря зарізали.
«Олег обожнював техніку, мотоцикли. Це забирало чи не весь його час. Разом із братом допомагали нам по господарству. Олег дуже любив тварин. Вони в мене обоє добрі й чуйні діти були. Останнім часом перед війною Ігор казав мені, що треба хату в селі купувати, хотів одружитися. Але не встиг, нічого не встиг…» — розповідає матір.
В Ігоря та Олега Явонів залишилися батьки і молодший брат.
Олександр Василенко: був талановитим зварювальником
39-річний Олександр Василенко 27 лютого 2022 року поїхав до друзів — братів Явонів, щоб зарядити телефон. Удома в нього не було електроенергії. Коли повертався, чоловіка зупинили російські військові й забрали з собою.
«Мені тоді сказали, що хлопця з велосипедом забрали. Я сподівався, що не Сашка, у нас тут багато на велосипедах їздять. А зранку вже сказали: нема твого сина…» — пригадує ті події тато загиблого Петро.
Олександр був родом із села Старий Биків. Після школи навчався в Броварах на зварювальника. Потім усе життя працював за фахом на різних підприємствах.
Жив у Києві в сестри. На вихідні приїжджав додому допомагати батькові: доглядав за садом, опікувався будинком. Мама Сашка померла за рік до повномасштабної війни. Чоловік захоплювався риболовлею: разом із батьком ловили карасів у ставку, що на краю городів.
«Сашко був талановитим зварювальником. Він обожнював свою роботу, робив гарні конструкції з металу. Був дуже м’який за характером, любив тварин. Я думаю: мій брат нікого в житті не образив, а його так жорстоко вбили… Не можу оговтатися й повірити, що його більше немає», — каже сестра загиблого Тетяна.
Олександр не встиг створити власної сім’ї. З рідних у нього залишилися батько і дві сестри.
Володимир Путята: окупанти забрали чоловіка у домашньому одязі й капцях
46-річного Володимира Путяту, який теж родом зі Старого Бикова, російські військові застрелили в потилицю. У родині він був п’ятою дитиною. Після школи вчився в Києві на столяра, працював у селі. А останні понад 10 років був заправником на АЗС у столиці. Після того, як у 2015-му помер тато, доглядав матір.
Коли 27 лютого 2022 року у село зайшла російська колона, Володимир був удома, розпалював грубку. Несподівано у їхній двір зайшли військові. Чоловік спочатку навіть подумав, що це воїни ЗСУ, вийшов їм назустріч. Однак це були російські окупанти.
Вони забрали Володимира просто в домашньому одязі та капцях. Матір пішла за ним, просила, щоб сина відпустили. Окупанти сказали, що допитають і, якщо не винен, звільнять. Однак ніхто нікого не відпустив.
Брат Володимира Микола дізнався про смерть родича наступного дня. Матері не казав, та вона довідалася правду від місцевих.
«Володя був спокійним, удома все робив по господарству. Я не можу повірити, що його більше немає. Це так раптово все сталося», — каже Микола.
Власної сім’ї у Володимира не було. У нього залишилися сестри, брати і племінники. Мама чоловіка померла у 2023 році.
В очікуванні справедливості
Розслідування цього воєнного злочину триває.
«Ми маємо інформацію про підрозділи, які були розташовані в селі Старий Биків у час вчинення цього злочину. Зараз намагаємося ідентифікувати причетних до вбивства. Конкретних виконавців поки не встановили.
Але одну особу ми змогли ідентифікувати: того, хто забирав потерпілих і відводив на місце, де їх убили. Поки що не знаємо, чи причетна ця особа саме до розстрілу. Однак ми можемо точно говорити про те, що вона незаконно позбавляла волі цивільних людей.
Ми маємо певні відомості щодо неї, проте робота над повною ідентифікацією для подальшого повідомлення про підозру ще триває», — розповів прокурор Чернігівської обласної прокуратури Кирило Пугачов.
Коли саме справу скерують до суду, поки невідомо.
Текст підготовано платформою пам’яті «Меморіал», яка розповідає історії вбитих росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для hromadske. Аби повідомити дані про втрати України — заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Авторка : Наталія Найдюк
Джерело: Громадське
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
