Діти ніжинської багатодітної родини повним складом грають в шахи

«Коли в середині вересня мені на телефон написала жінка, цікавившись, про те, чи проводяться заняття шахами в ЗОШ №10 та в неї є восьмеро діточок й вони всі бажають займатися шахами, то чесно кажучи подумав, що це жарт. Тим паче, що після розмови з мамою цих дітей у них десь протягом двох тижнів не вдавалося прийти в повному складі на заняття. Мама дітей, Алла Миколаївна, зазначила, що один з її синів, Матвій, ходив у дитячий садок на шахи, і після того, як він пішов до школи, вона шукала в Інтернеті інформацію про те, чи є шахи в Ніжині та місце проведення занять та чомусь не знайшла… Я кожного вересня проходжу по молодших класах й запрошую учнів 1-3 класів. Ось так мама й дізналася, що саме в ЗОШ №10 шахова секція працює і їй передали номер мого телефону.   Але, звісно, я не втрачав надії побачити цих діточок на своїх заняттях у ЗОШ №10. Мушу зазначити – такий випадок у мене вперше, але дуже мене порадував. Діти дуже здібні, уважні, і гадаю з них виростуть справжні професіонали і переможці наступних міських та обласних турнірів», – ділиться з журналістами сайту «Нежатин» викладач шахів в ЗОШ №10 Дмитро Іващенко.

Четверо хлопчиків Матвій, Ярослав, Денис та Ілля з ніжинської багатодітної родини Пилипець захопились цією інтелектуальною грою і планують бути переможцями. Хоча між собою юні шахісти не конкурують, а навпаки, допомагають один одному в освоєнні цього спорту і всіляко підтримують. Аби поспілкуватись з ними особисто та з їхньою матір’ю-героїнею, завітали на урок шахів в ЗОШ №10. А заняття вже були у робочому процесі й проходили вони у комп’ютерному класі. І хоч шахи – тиха гра, але хлопці звісно захопилися заняттями, тим паче, що цікаво ж грати не тільки між собою, а з комп’ютерною програмою для дітей!

Мама юних шахістів Алла Пилипець розповіла журналістам, що піти на заняття саме з шахів була особиста ініціатива дітей. Наймолодшому гравцю в шахи – 6 років, найстаршій – 11.

«Це було саме їх бажання. Матвій ще в дитячому садочку ходив на шахи, і вже, коли пішов до школи все просив мене, аби я його записала на такі заняття десь в місті. Та я якось не могла знайти. Він сам знайшов. Одного разу до них в клас прийшов вчитель і запросив до занять. Молодші діти зраділи, гадаючи – ось вона можливість. Увечері розказали старшим сестричкам і всі захотіли ходити на шахи», – розповідає мама.

Які були враження від першої гри?

Було дуже багато вражень. Діти обговорюють, розмовляють про це. Кожен ділиться своїми перемогами, чи поразками. Вони, можна сказати, повністю занурились в цю гру. І ось вчора, перед походом на заняття, перешіптувались між собою: «Завтра шахи». Відвідують їх  4 рази на тиждень, і ні разу не пропустили. А буває й так, що після своїх занять, залишаються ще на гру зі старшою групою.

Хтось з ваших родичів грав у шахи?

Колись мій батько грав у шахи і навіть намагався навчити мене, але не той у мене склад розуму. Та діти ж самі до цього проявили хист, і я задоволена, що обрали собі саме таке дозвілля.

Чи помітили Ви як змінились діти після початку захоплення шахами?

Якихось особливих змін не відбулось, адже грають не так довго. Проте їх увага стала більш сконцентрованою, а це дуже важливо для дітей у їх віці, тим більше у навчанні.

Чи конкурують діти між собою у цій грі?

Коли гра тільки починається, вони намагаються десь підказати один-одному, десь допомогти. А потім, коли гра в самому розпалі,   тоді вже кожен сам за себе. Та тим не менш, коли хтось перемагає серед них – образ нема. Навпаки – радіють один за одного.

 

Поспілкувались ми власне і з самими гравцями. Так запитали у 6-річного Матвія   про те, що його найбільше приваблює в шахах.

«Мені подобається колектив. Люблю вигравати. Відчуваю радість – дуже приємні емоції», – відповідає Матвій. На питання: Кого приємніше перемагати: брата чи друга?, – відповідає, що друга, адже брата не сприймає за суперника. А от, якщо б грав з дівчинкою, то піддався би.

Його брат, 10-річний Денис в майбутньому планує стати Чемпіоном і вже почав шлях у цьому напрямку.

«Мені подобається ця гра, адже тут все залежить від твого розуму. Поки навчатимусь в школі відвідуватиму заняття. На досягнутому не буду зупинятись», – ділиться Денис.

У захоплені від дітей їх вчитель Дмитро Іващенко: «В основному діти в такому віці: 7,8, 9 років дуже бояться програти, і після першого чи другого програшу, особливо на змаганнях, вони можуть навіть кинути шахи. Ці ж діти по дорослому реагують на результати: виграшу скромно радіють, а коли програють – спокійно посміхаються та вже у наступній грі демонструють більшу зосередженість. У них особлива дитяча психологія, мабуть через те, що часто грають з братами, а брату програти не образливо ж. А взагалі, я Вам скажу, вміти програвати – це дуже важлива здатність. Адже шахи – це спорт, і якщо в спорті боїшся, то це веде до постійних поразок. Програш має бути стимулом стати наступного разу кращим».

Марина Волинець

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *