Коли лікарня стає притулком, місцем постійного проживання людей – це страшно. Люди, кинуті напризволяще… У них різні долі, різні помилки, але є дещо спільне: попри те, що вони не мають будинку і родичів, вони хочуть жити. І мають на це право! І повинні жити! І вони чіпляються за життя усіма способами… І часто, з надією на порятунок, опиняються… на порозі Ніжинської міськлікарні. Або самі приходять, або їх привозять працівники “швидкої”.
“А що ми зробимо?, – розводить руками генеральний директор О. Костирко. – Ми приймаємо і безхатьків, і з алкогольним симптомом, і з наркопередозуванням, і хворих на туберкульоз… І залишаються вони в міській лікарні Ніжина іноді й на рік, і на два. Ми ж не виставимо людину на вулицю, коли їй піти нікуди. А хто ще ними займатися буде?
“Милосердя” давно не працює. Центру з соціального супроводу, який так потрібен, у нашому місті немає”.
– Часто трапляються подібні випадки?
– Практично щодня, незважаючи на те, що зараз Ніжинська міська лікарня переважно приймаємо хворих на ковід, і для людей вищезгаданих категорій було б небажано тут з’являтися, бо медики все ж контактують з хворими, а у безхатьків і любителів випити імунітет ослаблений. Але…
Скажімо, така ситуація: спить нетверезий незнайомець у під’їзді багатоповерхівки. Що люди роблять? Викликають “швидку”, щоб з поліцією не морочитись, везуть до нас у лікарню. Ми приймаємо, лікар оглядає. Часто “випливає” “букет” хронічних захворювань. А потім виявляється, що йти людині абсолютно нікуди і документів вона не має. Ми цього “пацієнта” миємо, стрижемо, лікуємо від педикульозу, корости. Даєм чистий одяг. Тож людина або оселяється у нас, або йде.
– Куди?
– Звідки прийшов. Десь же він був до цього… В електрички, “притони”… Поки знов до нас не потрапить. А якщо здоров’я таке, що піти не може (і трофічні виразки можуть бути, і обмороження), то й залишається у нас на зимівлю. Звісно, наші медичні працівники звертаються до соціальних служб. Нерідко з’ясовується, що родина є, але забирати свого родича вона не збирається. Людина залишається в лікарні.
Був випадок: до приймального відділення прийшов п’яний безхатько і каже: “Кладіть мене, буду тут жити”. Лікар його оглянув, а він ніяк не заспокоїться, провокує на скандал. Медики викликали поліцію, правоохонці вивели чоловіка з лікарні і поїхали. А він знову прийшов до нас і почав нахабно стелити собі одяг у коридорі міськлікарні, вмощуючись на підлозі. І хіба у нас був вибір? Ми його приютили…
-Харчуються вони у лікарні без обмежень?
-Так, жодних виключень, чи обмежень не робимо. Звісно, це додаткові витрати, які нам навряд чи буде відшкодовано. Кілька разів ми робили спроби добитися відшкодування, коли у нас лікувалися люди з інших громад, які не закріплені за нашим закладом, але даремно.
-Все таки, скільки часу міська лікарня може утримувати таких пацієнтів?
-Якщо є покази, оформлюємо пацієнту групу і чекаємо, поки звільниться місце в будинку-
Недавно у нашій лікарні лежав онкохворий чоловік. Колись у нього було житло, і родичам він був потрібен… Ми чекали на місце для нього в будинку-
-Де берете чистий одяг для безхатьків?
-Або в “секонді” купуємо, або “Червоний Хрест” ділиться, або з дому медичний персонал приносить. Те, в чому їх привозять, одягом не назвеш. І босими привозять…
Одного разу привезла “швидка” до лікарні чоловіка з ніжинського вокзалу – хворого безхатька у бруднющому одязі. Ми його вимили, привели до ладу, те лахміття знищили, а одягти з чоловічого не було нічого, тільки сорочка. То, щоб довезти чоловіка на обстеження у неврологічне відділення (він не ходив ногами), одягли на нього жіночу спідницю.
-Дітки з неблагополучних родин теж можуть деякий час перебувати у лікарні?
-Так. А в лікарні на даний час 4 відділення задіяні по боротьбі з ковідом, тож дітей розміщуємо в травматології, неврології… Розуміємо, що це ризиковано, бо і туди може потрапити ковідний хворий, і не знаючи, що є носієм вірусу!
– Яка реакція у пацієнтів, коли вони опиняються в одній палаті з безхатьками?
-Обурюються. І хоч вони вже чисті і без вошей, але психологію не зміниш…
“Перебувають у міськлікарні й люди похилого віку з пролежнями, паралізовані, від яких, можна сказати, відмовилися діти, – додає О. Костирко. – Нещодавно до нашої лікарні потрапила жінка дуже поважного віку з переломом шийки бедра. Їй показане дороговартісне ендопротезування. А ми зробили, що могли, враховуючи нашу апаратуру. Я попереджав її сина про наслідки, що зрощення не буде і жінка потребуватиме цілодобового нагляду. Але син наполягав, що це наша робота. Бідна жінка лежить у палаті уже місяць і ніхто її не забирає додому…
То ж так і виходить: у лікарні немає вибору. Ми просто не можемо вказати людям на двері. Вони знаходять прихисток у стінах нашого закладу, а ми стаємо відповідальними за них. І так буде доти, доки у Ніжині не з’явиться центр з соціального супроводу, а потреба в його створенні є неабияка”.
Спілкувалася Валентина Пильник
Фото з мережі
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram