Були часи, коли при кожній сільраді, чи не в кожному селі, на великих підприємствах існували пожежні команди. Та їм, тим часам, прийшли на зміну інші. Вони і внесли корективи у життя вогнеборців. Як працюється сьогодні чоловікам цієї професії й цікавився наш кореспондент, котрий відвідав Талалаївську ОТГ, у якій на сьогодні функціонують дві МПК: у Талалаївці та Безуглівці.
Повідомляє Нежатин.
У штаті кожної команди – по 4 чоловіка. Люди працюють добу через три. Тобто у робочому режимі перебувають постійно. Буває, що з вогнем справляються самостійно, а частіше спільно, ще й ніжинців часом кличуть. Бо сила пожежників у єдності. Чим більше їх приїде – тим краще справляться з вогнем.
Бригада з Безуглівки – Микола Носенко, Григорій Андрусенко, Анатолій Пилипенко, Анатолій Олійник – має ГАЗ-66 з цистерною на 1,5 тони води, яку найчастіше бере у місцевій школі. На машині два ведучі мости. То коли хтось застрягне у багнюкі, хтось злетить із дороги – пожежники і тут на виручку поспішають. Особливо взимку, ранньої весни.
Кількість викликів трапляються різна. Наприклад, у березні Безуглівська команда гасила чотири пожежі. Всі із-за підпалу торішньої трави.У квітні (на день мого візиту) Бог милував. Зараз напруга спала. Та підсохне трава і знову чекай сюрпризів.
Не траплялося і хибних викликів. Люди усвідомлюють – за це діло можна штраф одержати. Ото б іще достукатися до їхнього розуму стосовно весняних підпалів, які наносять шкоду і природі, і їм самим.
Для пожежної машини придбано короткі рукава, бо довгими не зручно гасити траву. Дводюймовою трубою, та з водою, та ще й під тиском, «не з руки» гасити. Будівлі, слава Богу, не горіли. Горіли взимку, під час активного опалювального сезону. Сажу як не потрусиш, ото й чекай біди.
Утримання пожежної команди (паливо, запчастини, рукави, помпи) лежить на плечах громади, керівництво якої ясно усвідомлює, що економія тут – не на користь людям.
Є і спеціальний одяг. Польські боївки (куртки та штани) – зручні та надійні. Пройшли не одне випробування вогнем і водою. Їм під стать і взуття. Трохи переобтяжене, однак надійно оберігають і пальці під падаючих колод, і п’ятки не підсмажиш. Одне слово – фірма. Влітку жаркувато в такій амуніції, а в інші сезони – те, що треба. Стоїть у запасі, про всяк випадок, і паливо. Воно хоч і не ллється рікою, але вистачає. Ні разу ще не зірвався екстрений виїзд із-за відсутності бензину.
Коли ж зміни протікають без викликів, пожежники шукають інші справи. То паркани лагодять, то допомагають наводити лад на кладовищі. Треба, то й двигун переберуть. Без всяких там станцій техобслуговування, своїми руками. І не дивно, що їхнє авто, хоча й стареньке, а заводиться на раз. Та чи мало всякої роботи в селі? Торішніми зимами ще й дороги прочищали від снігу. Тільки в дощову погоду пожежник дозволяє собі перепочити. Почитати пресу, переглянути фільм, а то і просто полежати. Чоловіки так і жартують: «Наш союзник – дощик». А я ще б й додав – і совість людська. Адже саме через нашу необачність, а то і байдужість, трапляються пожежі. Підпалять суху траву, а вогонь тоді перекидається й на хати.
Вся Безуглівська команда бувала. На своєму віку бачили-перебачили. І як поводитися із вогнем – знають. І вміють. Роки, проведені на роботі, були немарними. Гасили в Ніжині, в Лосинівці, Талалаївці, на Ічнянщині. Навіть у найтривожніші минулорічні весняні дні не припиняли боротися зі стихією.
Теплими словами чоловіки (за віком майже однакові) згадують Людмилу Андрусенко – сільського голову. Яким би не був напруженим графік її роботи, а знайде час вислухати, а треба – то й допомогти вогнеборцям. Чи то порадою, чи фінансово. Вони ж, у свою чергу, намагаються віддячувати керівникові тією ж монетою. Отак, у взаємодії, і працюють на благо громади. Аби у земляків було як найменше гірких моментів.
Аналогічна структурна одиниця функціонує і в Талалаївці. Із таким штатом працівників, із таким же стареньким (але бойовою одиницею) авто. Із такою ж відповідальністю до роботи. Навіть проблемами. Бо живем на одній землі, в одній країні.
Трьох із пожежників – Сергія Олійника, Василя Терещенка та Віталія Полєшка – я і застав на посту. Поспілкувавшись із ними, зробив фото. На згадку їм та майбутньому поколінню. Аби воно пам’ятало – тут жили ці люди, тут вносили вклад у розвиток Ніжинського краю.
Олександр Василенко
Фото автора
