У багатьох із нас вишивання асоціюється, насамперед, із жінками. В українській народній культурі молоді дівчата і жінки вишивали одяг, рушники, скатертини, обереги, картини, ікони тощо. Історії, коли б вишивали чоловіки, дуже поодинокі. З одного боку, через стереотипи, що вишивання – «не чоловіча справа», чоловіки і не беруться за неї, а з іншого – через ті ж стереотипи чоловіки, яким подобається вишивати, можуть приховувати таке захоплення.
Водночас чоловіків, яким подобається таке нетипове поки що для них заняття, можна знайти в кожній області, а може – і в кожній громаді. Один із них – Віталій – проживає і в нашій, Макіївській. Із нагоди Міжнародного дня вишиванки, який щороку відзначаємо в третій четвер травня, розповідаємо, як.
Віталій народився у Макїівці на Носівщині. Проте багато подій у його житті були пов`язані зі столицею, куди пізніше переїхали батьки. У Києві хлопець навчався у школі, там же здобував і вищу освіту. І все ж рідне село в його серці завжди займало особливе місце. Тож як тільки випадала хоч якась найменша нагода, юнак завжди поспішав сюди, на бабусине з дідусем обійстя – допомогти стареньким по господарству, а заодно й відпочити від міської суєти і набратися сил від рідної землі. Він навіть до сільськогосподарського вузу вступив щоб потім знову повернутися в село…
Утім, ветеринарним спеціалістом у місцевому фермерському господарстві Віталій був недовго – вирішив, що займатися улюбленою справою й водночас заробляти на життя можна й працюючи на себе. Отож придбав корів, купив коня, завів домашнього птаства і взявся господарювати.
Хоч підсобне господарство з городиною забирало багато часу, втім, чоловік завжди знаходив час і для інших важливих справ та цікавих захоплень. Віталій вміє й любить випікати пиріжки та хліби. Він – чудовий кравець.
А ще в нього гарний голос, тож ось вже більше десяти років, практично з дня заснування, є активним учасником ансамблю «Мальви» сільського будинку культури. Й, до речі, саме сценічне аматорство спонукало Віталія опанувати ще один творчий напрямок.Загалом «Мальви» – фольклорний колектив. Його учасники й учасниці співають у етнічному стилі, акапельно, іноді хіба що можуть залучати народні шумові інструменти. Відповідно й костюми автентичні. Їх для своїх перших виступів мало не по всьому селу збирали – хустки, сорочки, корсетки, спідниці, пояси.
А коли визначилися з репертуаром (а таких старовинних пісень, записаних від місцевих жителів та ними затим переспіваних у творчому доробку колективу вже майже вісімдесят) й почали їздити по численних обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах, коли отримали високе звання народного – тоді й виникла нагальна потреба в нових сценічних костюмах.
Прагнули знайти не просто українські вишиванки, які б робили їхні виступи більш видовищними, а хотіли, щоб їхні сценічні образи в сорочках з оригінальним автентичним, притаманним тільки даній місцевості орнаментом чи візерунком доповнювали виступи, робили «Мальви» впізнаваними серед багатьох інших фолькльорних колективів. Саме за створення таких костюмів і взявся тоді Віталій.
Причому, якщо кравецтво хлопець опанував ще в дитинстві, перейнявши цю хитру науку від свого дідуся, то свої перші майстер-класи з вишивки він отримав так би мовити, «прямо на марші» – від колеги з колективу Раїси Мельник.
Раїса Іванівна показала йому кілька старовинних місцевих технік вишивки, а Віталій вже пізніше почав удосконалювати та розвивати їх, доповнюючи вже набуті знання й практичні навички з соціальних мереж та інтернету…
Хоч, власне, вперше взяти до рук голку з заполоччю йому допоміг випадок. Якось на сінокосі Віталія застав дощ, переждати який він забіг до однієї з найближчих до поля покинутих осель.Там і помітив стару, подерту сорочку з вишиваним орнаментом. Не втримався – забрав додому.
А потім вирішив будь-що повторити його власноруч на новому полотні.
Багато вечорів просидівши над вишиванням, Віталій незабаром вже одягнув на себе власноруч виготовлену вишиванку. Наступна його дизайнерська сорочка була для керівника їхнього народного фольклорного ансамблю «Мальви» Миколи Сидоренка. Пізніше – для інших учасниць цього талановитого колективу.
В робочому активі автора наразі налічується понад десяток різних технік вишивки:
хрещик, вирізування, занизування, лиштва, мережка, черв’ячок, стовпчик тощо. В умілих руках майстра та його творчій уяві усі вони гармонійно поєднуються в різноманітних символах та орнаментах.…На жаль, війназмусила відмовитися від багатьох хороших творчих задумів та починань, якими ось вже понад десять років живуть наші співучі «Мальви».
Зараз можна, звісно, брати участь онлайн у багатьох фестивалях та конкурсах, але відсутність сцени, глядачів та оплесків неабияк нівелюють саму радість виступу, мало сприяють творчому процесу, заради якого, власне, вони завжди й збиралися.
На жаль, не до творчості сьогодні й Віталію. Але ця творча пауза у них тимчасова, тільки до перемоги… До нашої Перемоги. Й тоді знову зазвучить зі сцени пісня у виконанні народного аматорського фольклорного ансамблю «Мальви», у багатоголоссі якого органічно звучатиме й міцний, дужий голос Віталія Баклана.
А на учасниках і учасницях цього колективу знову веселковим стоцвіттям розкішних барв заграють, крадучи захопливий погляд поціновувачів народного співу, його розкішні вишиванки…
Катерина ГАВРИШ. с. Макіївка
На фото: учасники народного аматорського фольклорного колективу «Мальви» повним складом; Віталій Баклан на сільському святі у власноруч пошитій та вигаптуваній сорочці.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
