Споконвіку в українців існує традиція на наступний тиждень після Великодня згадувати померлих, приходити на їхні могили та замовляти заупокійну службу. Але в кожному регіоні цей поминальний період називають по-різному.
Найдавніше слов’янське найменування — Радуниця (або ж Радовниця, Радунець, Радованиця).
Найбільш імовірно, що така назва походить від слів “радість”, “радіти”. Великдень у світоуяві українців – це сповіщення про невмирущість душі. Тому наші предки приходили на могили померлих родичів, брали із собою так звану “ритуальну їжу” та умовно сповіщали їх про воскресіння Христа – тобто раділи.
Загалом така традиція зародилася ще в період язичництва. Тоді пращурам віддавали шану навесні ― на Радуницю. Вважалося, що душі радіють, коли про них згадують, і благословляють своїх нащадків. Зараз же слово майже вийшло з ужитку. Почути його можна в населених пунктах центрального та східного Полісся, найбільш поширене в районах Київщини та Чернігівщини, що межують із Білоруссю.
Натомість майже по всій Україні поширені церковна назва проводи та народна поминки (або поминки). Значення слів доволі відкрите: ми проводимо душі померлих у потойбічний світ і поминаємо їх. Найчастіше почуємо ці найменування на Наддніпрянщині та в південних регіонах.
Бабський Великдень — так кажуть на Лівобережжі. Проглядаємо вказівку на популярний серед українців культ предків. Тобто спочатку живі відсвяткували воскресіння Христа, а потім Великдень настав і для покійників.
Гробки — говорять у центрі України, а ще на Наддніпрянщині, Поділлі й Волині. Назва походить від праслов’янського слова *гроб, тобто місце, куди кладуть покійника, яке свого часу утворилося від greti ‹ *grebti, grěbati (гребти, вигрібати). Дослівно, гробки – місце, де вигребли ями для померлих – кладовище.
Діди — локальне найменування, яке існує на півночі Київщини, Чернігівщини й Сумщини. Маємо вказівку на культ предків, бо в примітивній світоуяві на кладовищах спочивають літні люди, наші пращури, тобто діди.
Дідівна або Дідова субота — натрапимо на Гуцульщині. Знову ж таки зв’язок із шанобливим ставленням українців до свого роду. Але тут уже є чітка вказівка на день, коли поминають померлих.
Також на Гуцульщині поминальний період можуть називати задушною суботою . Маємо відсилку до слова “душа”. Відповідно, задушна субота – день, коли моляться за душу, віддають ритуальні страви за неї.
Красна гірка — унікальна назва, яка побутує на південно-східних територіях України. Загалом, красна гірка – це давнє народне свято весни, яке найбільше любила молодь. Дівчата й хлопці одягали все найкраще (від цього і назва “красна”, тобто красива) і збиралися десь на узвишші, горі. Цього дня наші пращури відзначали початок городньо-польових робіт і відкривали сезон весіль, адже під час Великого посту одружуватися було заборонено.
А також поминали померлих родичів, відвідували їхні могили, щоб вшанувати пам’ять і привітати з Великоднем. Як ми бачимо, збереглася лише частина традицій святкування і дорівнялася до поминок.
Могилки — популярне найменування для центру України, певних населених пунктів Київщини, а ще для Поділля й Волині. Тут доволі відкрите тлумачення – період, коли варто приходити до могил своїх родичів.
Помана — локальна назва, яку зберегли жителі Буковина. Загалом “помана” – це вид поминальної паски з хрестом. Найчастіше використовується як подарунок, пов’язаний з релігійними обрядами.
Це слово потрапило на українськомовний ґрунт з молдавської або румунської. Молдавською пома́нэ – це «поминальні дарунки», а румунською pománă – «поминки». Відповідно, помана – час, коли дають обрядовий хліб на знак пам’яті про померлих предків.
Поминальний понеділок — кажуть на Наддніпрянщині й півдні України. Така назва чітко окреслила день, коли потрібно поминати покійників.
Поминальниця — так кажуть на західних територіях Волині. Маємо зв’язок із дієсловом “поминати”.
Празник — така назва подекуди трапляється на Гуцульщині. Тут є вказівка на те, що в поминальні дні не заведено носити жалобу чи сумувати за померлими. Навпаки, українці радіють, що їхні душі віднайдуть вічне життя завдяки воскресінню Христа.
Провідна неділя — популярна назва на Галичині. Найменування дає вказівку на день, коли потрібно проводити душі померлих родичів у потойбічний світ.
Автор: Ірина Коваленко
Джерело: kyiv24.news
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
