Травнева роса краще від вівса

Із кожним роком, на жаль, все менше і менше залишається коней по домогосподарствах в селах. Люди похилого віку вже не мають змоги та здоров`я, а молодь перейшла на техніку, бо ж тримати коня в господарстві – то ціла наука і величезна відповідальність. Раціон, збруя, віз, сани, знаряддя праці, раціон, умови тримання, розпорядок дня все це і багато іншого повинен знати господар, щоб у його був добротний, здоровий, красивий і працьовитий кінь.

Анатолій Мазко з села Кукшин біля коней з дитинства, він не просто їх любить, він їх обожнює, ними захоплюється, ними живе. Знає про них все! Якщо не про всіх, то про свого домашнього улюбленця, годувальника коня Алмаза точно знає все.

Вони розуміють один-одного з півслова, а то і з одного погляду.

Господар вважає свого коня найкрасивішим і найкращим. Щоб познайомитись з добрим господарем Анатолія Мазка та побачити його коня, ми завітали до них в гості в село Кукшин. На подвір`ї нас зустрічає господар. Як тільки чує чому ми приїхали, швиденько біжить до конюшні і виводить свою гордість на подвір`я.

Кінь – красень, темно-коричневого кольору в яблуках, з білою гривою і пишним білим хвостом.

Кінь великий, підтягнутий, аж виблискує на сонці. Мені нагадує богатирського коня, який був намальований на картині, що висіла у бабусі в хаті на стіні. Алмаз слухняно йде за господарем, позує на камеру, виконує словесні прохання Анатолія. Витупцьовує на місці. Після фотосесії господар відпускає коня гуляти по двору, просто сказавши: «Йди, Алмаз, гуляй!». Кінь слухняно розвертається і йде собі до господарського двору пританцьовуючи на місці. Потім він бігає по колу, розминаючись після ночівлі, підскакує, легко вибрикує ногами. Врешті заспокоюється після ранкової зарядки і стає під гілки яблуні чухати спину. Анатолій пояснив, що починає линяти після зими і тому в його все чухається, тому додатково від того, як вичісує його господар, він придумав собі таку добротну процедуру.

Він підходить близько до дерева, щоб гілки лягали йому на спину і хитається вперед, назад.

– Анатолію, ми вже знаємо, що ви дуже любите коней, захоплюєтесь ними, дуже багато про них знаєте, розкажіть, звідки таке захоплення?

Я біля коней з самого дитинства, адже батько працював у місцевому колгоспі «Дружба народів» конюхом. І я з п’яти років ходив з ним до коней, до лошат, в мене було улюблене лоша Чиндра, воно мене знало і ходило за мною. Їздив ночувати до них на поле де їх випасали, там стояла будка колгоспна і ми у ній ночували, варили кашу. Коли підріс, мені було вже 8 років, ходив під самий ліс з гнуздечкою, щоб пригнати стадо коней у колгосп на наряди. Вставав сам у 5 годин ранку і йшов по коней. Їздив верхи, гуляв з ними по полю. У табуні, яких треба було пригнати на наряд, було голів 40, а молодняк пасли окремо. В колгоспі я не працював, тільки одне літо, після розпаду колгоспу доглядав за табуном, в якому було 18 коней.

– А у вас вдома батьки тримали коня?

– Ні. Вдома тоді не тримали, бо ж в колгоспі були.

– А ви коли народились? Розкажіть про себе.

– Я народився 6 березня 1969 року. В цьому році мені буде 55 років. Народився і живу тут. Після служби в армії працював на радіо-ламповому заводі в м. Ніжині, але швидко зрозумів, що міське життя не для мене, страшенно тягнуло в село – додому. Не міський я житель. Люблю село, люблю тварин. І от, повернувшись в село, я, в першу чергу, вирішив придбати коня. Був у мене перший кінь Козачок, але він пропав. Потім купив собі кобилу Розу. В той час я працював у лісництві, й лісничий віддав мені на догляд свого коня Буяна – 8 центнерів важив, його вкрали просто з пасовища. Тоді по всьому району крали коней і в нас вкрали трьох людських.

Того дня я пас череду, і свою кобилу припнув за городами, що і врятувало її, а Буян пасся на болоті, тому і загинув від рук злодіїв. 9 років у мене прожив. Потім був кінь Букет, якого я купив у Берестовці. Але він захворів, як не лікував, і з Ніжина ветеринара викликав – нічого не допомогло. Кінь був дуже красивий і гарний.

І так я сумував за Букетом, що поїхав у Берестовець і від тих самих батьків купив лоша за 7000 тисяч – цього коня Алмаза. Це було 10 років назад, тоді це були великі гроші. Але коли Алмаза запрягав з Розою у пару – вони землі під собою не відчували.

А для яких цілей ви тримаєте коня в господарстві, адже задоволення клопітке і не дешеве? – Тримаю, бо дуже їх люблю, а ще маємо багато города, обробляю собі і допомагаю людям, маю додаткову копійку. Він в мене робить все: оре, садить, «шарує», «осипає», виорює картоплю, ходить з «гребалкою», вивезти, привезти… Він в роботі кожен день. Як тільки я працюю добу на пожежній він стоїть, а так – тому зерно перевезти, тому ще щось. Робота є завжди. Якщо роботи нема я його запрягаю і просто проїжджаємо по село, кругом болота.

Кінь не повинен стояти на кошарі, то для коня дуже погано. Важливий також харчовий раціон, адже одним сіном не буде ніякого толку. Коню треба давати овес, для коня це найкраще зерно. Овес коня підтягує. Він не жиріє. Пшениця і кукурудза дають коню на ноги, від ячменю він жиріє. Тому я даю тільки овес, і Алмаз у мене підтягнутий, не жирний. Але і овес треба давати з «розумом», багато не можна. І давати треба круглий рік. У мене є мірка, невеликий горщик, і я даю йому горщик вранці і горщик ввечері.

– А більше давати не можна? – Можна. Але навіщо? В мене кінь ситий, підтягнутий. Навіщо його загодовувати?

– Розкажіть ще щось цікаве, можливо наші читачі скористуються вашими порадами. – У коня не винен бути довгий хвіст. Чому? У хвості коня невелика «мичка», не так, як у корови. Тому, довгий хвіст кінь не може підняти і зігнати з себе оводів. Він їм махає, але закинути на спину не може. Я завжди підстригаю хвіст, щоб був ледь за коліна, щоб він міг на крижі відганяти оводів. А овід сідає саме там, де кінь не дістає головою.

Звідки ви черпаєте інформацію про коней? – Зараз я дивлюся телевізійні канали про коней. Читати я не люблю, а от по телевізору тільки про коней і дивлюся. Треба знати все, якщо тримаєш у господарстві.

Кого ще тримаєте в господарстві? – Зараз тримаємо одну корову, качок та курей різних порід – ними займається і вирощує моя дружина Антоніна Петрівна. Вона мені в усьому допомагає, коли я на роботі і Алмаза перепне і води віднесе. Корова признає тільки її, нікого не підпускає. Колись ми тримали велике господарство: 6 корів, бичок, двоє коней. Парував корів, возили молочні продукти на базар. Старшого сина вивчили – технікум, академія, магістратура. Тепер менший вчиться. Але вже втомилися, позбували трохи.

Чи їздите верхи на коні? – Зараз вже ні, а так все життя їздив з дитинства.

А який інвентар у вас є до коня? – У мене є все: два вози, сани, плуг, «рало», «гребалка». Алмаз все робить, тягне добре. Найбільше я грузив на його 1т 700 кілограмів. А вдень обробляв найбільше ним – 2,5 гектарів. В конюшні намагаюсь його не тримати, бо назбирується багато аміаку, який подразнює легені, і коні починають кашляти. Кінь – не боїться холоду, йому треба чисте повітря.

Скажіть, а коні сплять стоячи чи лежачи?

– Всяк буває. От як прийти вранці на пашу, з 6 до 7 всі коні лежать. Коні лягають і це нормально. Коні ще качаються, бо у них чухається тіло, особливо коли «примокріє». Буває заведу у воду, то може лягти, але здебільшого вичищається на траві. Зараз погано видно за шерстю «яблука», а от коли вилиняє то ввесь в «яблуках» аж переливається – з блиском в очах і гордістю говорить Анатолій.

– В народі кажуть, що для коня – «травнева роса краща вівса», вона найкраще поправляє коня. Тому вранці йду перебивати на свіже місце, щоб він пасся на росі.

А скільки ви заготовляєте для його сіна і зерна?

– Заготовляю 120 мішків вівса, і тюків на 14 тисяч гривень сіна, на корову і на його, ще додаємо у раціон буряк, який вирощуємо на власному городі. Алмаз з`їдає за рік приблизно 40 мішків. Зараз дуже мало в селі залишилось і коней і корів. Раніше було багато. Корів десь близько 30, а коней десь близько 24. Важко, затратно. А щоб продати продукцію, то все «ніпочім», особливо молоко. Це кінь ще на себе заробить.

Сільська праця – тяжка праця, у нас сім`я всі допомагають по господарству і сини і дружина і невістка. Сіємо зернові і пшеницю і ячмінь і овес, садимо картоплю та городину, кормовий буряк. Я з Алмазом обробляю по селу городи, гребу сіно завжди є свіжа копійка. Якщо, якась самотня бабуся просить, а в неї знаю, мізерна пенсія – не беру плати, так обробляю. Ми з ним, як одне ціле. Люблю його дуже, пишаюся, що він у мене такий, старанно за ним доглядаю. Ось так ми побували в гостях у доброго господаря дбайливого чоловіка, гарної, приємної людини. Він дійсно дуже багато знає про своїх улюбленців – коней. А ще в Анатолія в господарстві живе великий чорний пес Циган, якого він обучив науці пасти череду ось так. Справжня вчена собака та і сторож відмінний, поки ми говорили ні на хвилину не стихав його гавкіт.

До Анатолія звертаються з порадами, щодо тримання коней, він може говорити про них мабуть цілий день, а то і більше. Ми дізнались дуже багато цікавого і нового, отримали купу позитивних емоцій від простого сільського чоловіка працьовитого, доброго, щирого. Нехай щастить йому у всіх його починаннях і задумах.

Спілкувалась Марина Ігнатенко

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь