Історія Дмитра почалася зі знайомства його батьків: Крошки Володимира та Балабайко Людмили (в майбутньому теж Крошка).
Мама навчалася в Ніжинському державному педагогічному інституті імені М. В. Гоголя та проживала на той час в гуртожитку від інституту. Познайомилася з батьком на весіллі у друзів та один одному запали в око. Побралися будучи ще студентами та почали будувати спільне майбутнє. 26 березня 1989-го року життєвий шлях Дмитра був розпочатий.
Проживали на початку всі разом з батьками його тата, паралельно цьому виборювали можливість отримати нову квартиру на Прилуцькій. Омріяна домівка стала безпосереднім корінням життя Дмитрика. Перші друзі на майданчику, дитячий садок, найперші первачки для ЗОШ №17. Вулиця Прилуцька в ті часи була дуже насичена дітьми та підлітками, а тому й велика кількість найкращих друзів була саме звідти. Дмитро не був гарним прикладом школяра, він був тим самим прикладом звичайного парубка. Турботи про навчання та відвідання уроків відходили на інший план. Жахливою поведінкою в школі не відзначався, але й без казусних історій не обійшлося. Перелік вище зазначеного не завадив йому закінчити 11 класів та отримати свій атестат.
Якогось чіткого бачення про своє майбутнє Дмитро не мав, на скільки мені це відомо. Тому й не закінчуючи коледж тільки-но виповнилося 18 років у 2007 подався на строкову службу до Внутрішніх військ МВС України в/ч 3023 місто Донецьк. Вправно ніс службу та показував гарні результати. Наближаючись до ДМБ почав вести блокнот з думками та різною творчістю, ділилися з солдатами особистою інформацію та контактами зв’язку, щоб в подальшому підтримувати спілкування. Строкова служба дійшла свого кінця в травні 2008-го та перше про що Дмитро подбав, то це про свою родину купивши подарунки для кожного: квіти – мамі; радіокеровану машину – молодшому брату Антону; свої досягнення по службі продемонстрував батьку.
“Ніколи не забуду момент першої зустрічі після року розлуки з ним, це було біля школи, Я в першому класі, після уроків та подовженого дня. Батьки разом з Дімою під’їхали на машині до школи, і Я побачивши здалеку його побіг якомога швидше щоб обійняти.“ , – молодший брат Антон.
Подальші роки життя проходили по різному. Пробував себе в різних професіях, починаючи від кухара й закінчуючи охоронцем в приватних компаніях. В 2015 році підписав контракт зі ЗСУ у військовій частині Ніжина й ніс службу до наших днів.
Сімейне життя для Дмитра настало в 27 років, коли в лютому 2016-го одружився на Євгенії та буквально почали майструвати фундамент своїх майбутніх міцних взаємовідносин. “Ми познайомилися в соцмережах. Я перша йому написала. Ми спілкувалися десь два тижні, потім він мені запропонував вийти заміж за нього. Ми почали жити разом, а потім одружилися”, – з посмішкою згадує Євгенія.
Переїхали на орендовану квартиру ближче до центру Ніжина та вже цього ж року влітку 15 липня вони разом стали омріяними батьками свого сина Тимофія. Євгенія з Дмитром у шлюбі 6 років. Сім’я – це безумовно складна та клопітка робота один над одним, тому й знадобилося чимало часу та нервів задля досягнення взаєморозуміння та сімейного тепла. Спільне виховання сина робило їх ближче один до одного та міцніше як родину. Дмитро – люблячий батько свого сина та розуміючий чоловік для своєї дружини. Якомога більше свого вільного часу він намагався присвятити родині. Для Тимофія він є авторитетом, кого завжди слухає та поважає.
Кардинальних змін зазнало життя Дмитра після виявлення ОКР та початку його лікування. Відвідування психолога, курс лікування, повна відмова від алкоголю, включення спорту на постійній основі в своє життя, встановлення чітких цілей та мрій – все це є процесом будови Дмитра, якого ми звикли були бачити останнім часом. Поставив за ціль купити собаку – зроблено; отримати водійське посвідчення – зроблено; купити перший автомобіль – зроблено. Це справжній приклад цілеспрямованої людини, який прагнув змін на краще.
Повномасштабне вторгнення російських окупаційних військ на територію України він зустрів в своєму ліжку. Після отримання наказу про збір у частині, швидко прибув на місце. Після проводив дружину з сином та собакою у відносно безпечне місце за Ніжином. Зустріч з окупаційними військами відбулася 25-го лютого, і хлопці дали гідну відсіч з автоматів проти БТРів та не дозволили ступити нозі окупанта в Ніжині підірвавши міст на околицях. Приймав безпосередню участь у виконанні бойових завдань задля утримання окупантів на відносно безпечній відстані від Ніжина. Приходячи в рідний дім до мами та молодшого брата, щоб прийняти душ та поїсти домашньої їжі, він ділився своїми досягненнями та моментами при виконанні бойових завдань.
“Я ніколи не міг подумати, що зможу так, в буквальному сенсі боронити власну родину та власний дім від окупантів.” , – розповідав Дмитро своїй родині. Опанував міномет в лічені дні зі своїми побратимами, щоб робити максимум зусиль задля найближчою перемоги. Безумовно він не розповідав й більшості з усього, що переживав в ті моменти, але ділився з родиною всім, що гадав за потрібне та демонстрував фото «трофеїв» у вигляді бронетехніки та зброї окупантів. Ставши справжнім військовим, як в його уяві, він немов би почав літати зі своєю мотивацією та результатами виконаною роботи після успішних бойових завдань.
Ми не могли не бачити ефекту від цих результатів, це було видно по ньому неозброєним оком.
30 березня 2022 року його життєва історія трагічно дійшла свого завершення, під час виконання бойового завдання разом з побратимами потрапили під обстріл будучи в автомобілі з боєкомплектом.
“Ми завжди відчуваємо його присутність та підтримку, що він надає кожну хвилину. Після себе Дмитрик залишив купу життєвих уроків та мотивацій для будови особистості й сім’ї. Я буквально виріс на його смаках в музиці та іншої творчості, поглядах на життя, а тому безсумнівно можу знати, що виросту сильною та мотивованою особистістю. Дякуємо тобі за кожну хвилину, що ти розділив разом з родиною та наше життя, яке ти зберіг.”Твій рідний молодший брат Антон.
Президент нагородив посмертно 55 військовослужбовців за мужність і самовідданістьhttps://armyinform.com.ua/…/prezydent-nagorodyv…/ Президент України відзначив захисників державними нагородами: 430 військовослужбовців, з них 55 – посмертноhttps://www.mil.gov.ua/…/prezident-ukraini-vidznachiv…/ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №224/2022Про відзначення державними нагородами Україниhttps://www.president.gov.ua/documents/2242022-42061https://m.facebook.com/groups/499950857526636/permalink/1118173919037657/#пантеон_героїв_сіверського_краю#пантеон_отцк_че#panteon_ChernihivTCKtaSP
Чернігівський обласний ТЦК та СП
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
