15 російських військовослужбовців, яких звинувачували у скоєнні воєнних злочинів стосовно 368 людей у селі Ягідне, що на Чернігівщині, отримали свої вироки. Їх усіх визнали винними у порушенні законів та звичаїв війни і засудили до 12 років ув’язнення.
Окупувавши Ягідне у березні 2022 року, росіяни 27 днів утримували мешканців села в підвалі місцевої школи. Від нелюдських умов утримання там померли десятеро людей.
Документи у справі налічують 26 томів. Її розслідували понад два десятки фахівців.
hromadske побувало в залі суду, поспілкувалося з потерпілими, прокурором у справі Сергієм Крупком і начальником слідчого відділу управління СБУ в Чернігівській області Андрієм Просняком. З їхніх слів відтворюємо шлях від самого злочину до вироку.
Свідчать потерпілі
Під час розгляду справи адвокати росіян наголошували, що обвинувачені виконували наказ командирів. Потерпілі підкреслювали: виконувати накази можна по-різному.
Світлана М.: «Моїй онучці було лише півтора місяця. Памперси, прихоплені з дому, закінчилися швидко, росіяни дали нам якісь, а вони протікали. У дівчинки проноси, а води ж немає. Туалетного паперу не було, дерли сторінки із книжок шкільної бібліотеки.
Я мала два термоси на півтора літра — випрошувала окріп у росіян, щоб розвести їй суміш для їжі. А в другому термосі тримала охолоджену воду, щоб напоїти Алісу й намочити шматку одягу, аби її протерти.
Аліса задихалася від спертого повітря з пилом, навіть не агукала. Я командирові росіян, Кльону, кажу: “У вас теж діти є, дозвольте нашим частіше на свіже повітря виходити. Чи хай умирають?” А він каже: “Пусть”».
Аліна: «Жіночі прокладки хтось здогадався захопити, ми ними ділилися, рвали на шмаття якісь пелюшки, щось із одягу, просили прокладки у росіян. Вони нам принесли з якоїсь гуманітарки — по одній-дві навіть не кожній дісталося. Помитись у критичні дні, як і в усі інші, було неможливо, витиралися вологими серветками. Ми дуже смерділи, були огидні самі собі».
Ольга: «У туалет люди на відра ходили — усі перед усіма. Навіть повні відра росіяни не зразу дозволяли виносити, могли й добу стояти. Сперте повітря, ці відра, немиті люди, тіла померлих серед нас, ми просто задихалися».
Іван: «росіяни недоїдки зі своєї кухні вивозили на смітник, наші діти до тих недоїдків кидалися, а росіяни фотографували їх, сміялися: “Мы пришли украинцев накормить”».
Михайло: «Люди спочатку їли те, що з дому захопили. Потім почали відпрошуватися по їжу. росіяни рідко пускали, тільки під конвоєм і на кілька хвилин — що встигнеш узяти? Потім ми у них їжу почали просити. Вони якусь тушкованку давали, галети, печиво із сухпайків.
Один раз дали нам коробку з маслом, 360 порцій було по 10 грамів. Ми їжу варили на вулиці у каструлях із кухні дитсадка — суп якийсь або кашу. Іноді щодня нам дозволяли варити, а бувало, що й раз на кілька днів. Порція була розміром зі стаканчик на 200 грамів, кілька пальців до верху не діставало».
Світлана С.: «Нам росіяни свої макарони дали, рис, крупу пшеничну. Вони це не хотіли їсти, бо все дуже соляркою відгонило, а ми мусили. На кухні дитсадка ми ще знайшли трохи манки, її варили маленьким діткам, разів на п’ять вистачило.
У морозилці дитсадка було трохи м’яса — ми у росіян його випросили. Вони нам двох кролів підстрелених дали і штук п’ять курей — оце й усе м’ясо наше.
Люди просилися додому, щоб корів подоїти і дітям молока принести: когось пускали, когось ні. А потім росіяни усіх корів постріляли, зараз жодної в селі нема».
Тетяна: «Татові моєму було 90 років, ми його саме з ковіду витягнули. Мамі було 80, вона після інсульту з паличкою ходила. Ми їх у той підвал на тачках везли. Тата на тенісний стіл поклали, а маму ніде було розмістити. Примостили її на стільчику — вона на ньому закоцюрблена і сиділа, і спала. У неї ноги набрякли так, що шкіра лопалася, кривава сукровиця текла.
Якби росіяни хоч якісь лежанки чи нари поробили, як у фашистських концтаборах, щоб принаймні старі люди могли полежати, то, може, батьки мої вижили б. Тато помер 9 березня, а мама 17-го. Як сиділа на тому стільчику, так сидячи й померла. Ми їх у ковдри дитсадківські замотали — ні обмити, ні переодягти, ні в домовину покласти. Так у ковдрах і клали в яму, у тому одязі підвальному. Без домовин».
Люба: «Оті люди, що померли, всі літні були. Більшість із них до підвалу ще на городах порядкували, худобу порали. Моя мама не така й стара, 69 було. У неї спочатку ноги відмовили, потім як божевільна стала, марила, непритомніла.
Просили у росіян, щоб відпустили нас із нею додому, а вони дозволили її тільки в кочегарку перенести. Кажемо, що вона вмирає, а вони відповідають: «Пусть».
Мама в тій кочегарці кілька днів конала. Увечері 28 березня померла, останньою з наших людей. А росіяни 30 березня з села втекли. День і трошки до порятунку не дожила».
Дмитро: «Ми померлих на кладовище тачками вивозили. Яму вириємо і складаємо їх у ковдрах одне біля одного, по дві-три людини. Не дуже й присипали, бо думали, як наші прийдуть, треба буде перепоховати».
Отець Дмитро: «Жодну людину я не зміг як слід відспівати. Гріх це великий — не дати над померлими повний відчит здійснити. росіяни ставилися до нас як господарі Всесвіту, такого презирства, як від них, я ніколи не зазнавав у своєму житті».
Довести, що злочин був
Кримінальні провадження щодо злочинів у Ягідному прокуратура Чернігівської області відкрила у квітні 2022 року на підставі інформації із соцмереж. Після звільнення села потерпілі почали публікувати пости про своє перебування в підвалі.
За словами прокурора Сергія Крупка, дії росіян одразу кваліфікували як воєнні злочини через жорстоке поводження з цивільними.
Прокуратура мала надати суду докази того, що люди потрапили в підвал і утримувалися в ньому примусово, що ніхто не міг його вільно залишити під страхом покарання, яким могло бути фізичне насильство або й розстріл. Крім того, йшлося і про моральне насилля, а також про використання цивільних для прикриття від можливих ударів ЗСУ.
«росіяни говорили людям, що заганяють їх у підвал для їхньої ж користі, зокрема, щоб уберегти від обстрілів. Тому під час розслідування нам необхідно було довести сам факт злочину: що військова ситуація не вимагала від росіян примусового утримання мешканців Ягідного в підвалі без каналізації, водопостачання, без світла, достатньої кількості їжі та доступу до свіжого повітря.
На одну людину в тому підвалі припадало лише 0,5 м² площі, тобто не було можливості навіть нормально сидіти, не те що лежати і спати. Треба було знайти докази, що шкода від перебування у підвалі виявилася для людей більшою, ніж гіпотетична користь такого прихистку під час імовірних обстрілів», — говорить слідчий Андрій Просняк.
Розслідування починалося з опитування потерпілих. Загалом розмовляли з 325 людьми. Тих, хто міг дати максимально вичерпну інформацію про поведінку росіян, опитували по кілька разів.
«Показання потерпілих були взаємопов’язаними, узгоджувалися між собою. Так ми встановили факт злочину: умови перебування у підвалі спричиняли фізичні страждання, були принизливими для честі й гідності людей, створювали додаткову небезпеку. Останнє є дуже важливим моментом, адже у приміщенні над підвалом росіяни розмістили свій штаб. Тобто наших людей вони використовували як живий щит.
Вірогідність того, що наш снаряд прилетить у російський штаб, була більшою, ніж якби йшлося про погріб на обійсті якогось селянина з Ягідного. Ми, до речі, довели, що ЗСУ знали про перебування наших людей у підвалі, тому не виконували вогневих завдань по цьому об’єкту в тих масштабах, які вважали необхідними», — розповідає Андрій Просняк.
Розшук злочинців
Встановлення факту злочину стало лише початком роботи слідчих. Необхідно було визначити конкретних винуватців. Адже перебування російського військового в Ягідному не робило його автоматично воєнним злочинцем стосовно цивільного населення.
Слідчим пощастило: росіяни так швидко тікали від ЗСУ, що залишили багато своїх документів. Серед іншого — журнали психолого-психіатричного нагляду військових з частини №55115 збройних сил рф. У тих журналах були фотографії російських бійців та їхні особисті дані — аж до адрес і номерів телефонів.
Ці фото показували мешканцям села й розпитували, що конкретно робив саме цей військовий. Але й процес упізнання був непростий: частина сформована з тувинців, розрізняти їх було складно через характерну азійську зовнішність.
«Вони нам усі були на одне обличчя», — часто свідчили селяни в суді.
Після роботи з фото тривав пошук конкретних злочинців — тих, що під дулами автоматів заганяли людей у підвал і не дозволяли звідти вийти.
«З моменту звільнення села й до того, коли росіянам почали розсилати повідомлення про підозру, минуло приблизно 8 місяців. Це небагато з огляду на те, що нам потрібен був час, аби взагалі зрозуміти, як проводити розслідування, адже на практиці наші слідчі ніколи з такими проблемами не стикалися. Стосовно примусового утримання людей у підвалі ми змогли на сьогодні довести злочинні дії 15 осіб. Їм ми інкримінуємо саме виконання злочинних наказів», — зазначає Андрій Просняк.
Коли вдасться ідентифікувати командирів цих військових, їм інкримінують віддавання злочинних наказів.
«А злочинність наказу визначити просто: це наказ, що передбачає діяння, за які існує кримінальна відповідальність», — пояснює Андрій Просняк.
Ускладнювали розслідування смерті людей у підвалі. Безпосередньо звинуватити росіян у цих смертях, як виявилося, неможливо.
«За жорстоке поводження з цивільним населенням, якщо воно поєднане з навмисним убивством, передбачене покарання аж до довічного ув’язнення. Але смерть людей у підвалі ми не можемо кваліфікувати як умисне вбивство. росіяни не надавали жодної допомоги — це бездіяльність, а не навмисне вбивство», — пояснює слідчий.
Не всі потерпілі захотіли свідчити в суді
Під час розслідування та розгляду справи в суді слідчі й прокуратура зіткнулися з тим, що потерпілі, які у 2022 році активно давали показання, згодом ставали дедалі пасивнішими. З понад трьохсот опитаних лише 86 потерпілих погодилися виступити на суді, який розпочався у серпні 2023 року.
Відповідно до КПК України суддя може брати до уваги лише ті свідчення, які заявлені безпосередньо на судовому засіданні. Тому не з’явитися в суд дорівнює зменшити обсяг звинувачень проти російських воєнних злочинців.
«Хтось із людей помер, хтось виїхав за кордон, комусь боляче знову згадувати пережите, комусь набридли усі ці процедури. Потерпілий має право не давати показання щодо злочину, який скоїли проти нього. Виступаючи на суді, люди розповідали в рази менше, ніж під час розслідування.
Але прокуратурі й не потрібно було, щоб кожен потерпілий описував на суді усі дні свого перебування в підвалі. Достатньо було, аби їхні свідчення доводили й підтверджували факти обвинувального висновку. Врешті прокуратура мала достатньо доказів злочинних дій кожного обвинуваченого, щоб суд визнав їх переконливими», — говорить Сергій Крупко.
Розслідування тривають
Суд над 15 російськими військовослужбовцями — другий етап у покаранні росіян, які вчиняли воєнні злочини в Ягідному.
До цього, у 2023 році, Чернігівський районний суд уже виніс вирок сімом російським військовим, які порушили закони та звичаї війни стосовно мешканців Ягідного. Ці епізоди не пов’язані з перебуванням селян у підвалі школи.
Тоді Куулара Доржу засудили до 10 років позбавлення волі за те, що для залякування потерпілої І. А. він стріляв автоматною чергою їй під ноги, погрожуючи вбити на очах чоловіка та неповнолітньої дитини.
Магавала Бурун-Чиргала засуджено до 11 років позбавлення волі за те, що він, погрожуючи застрелити потерпілих Л. П. та Д. О. з автомата, відібрав у них мобільний телефон вартістю 20 тисяч гривень, ноутбук за 40 000 грн та 11 тисяч доларів готівкою.
Розслідування воєнних злочинів у Ягідному триває. Зокрема, 21 лютого повідомлення про підозру отримав той самий командир Кльон. Зараз працюють над ідентифікацією ще одного командира — з позивним Павук.
Може статися, що під час подальшого розслідування випливуть нові факти стосовно вже засуджених військових злочинців. Тоді їхні вироки можуть переглянути.
«Якщо Кльона чи Павука візьмуть, то їхні показання навряд чи зможуть зняти якісь обвинувачення з раніше засуджених. Те, що я знаю про ситуацію в Ягідному, переконує: кожен допит нового підозрюваного лише збільшить обсяг звинувачень», — говорить Андрій Просняк.
Надалі розслідування має з’ясувати, хто з російських військовослужбовців був причетний до розстрілу 11 цивільних у Ягідному. Серед убитих були і мешканці села, і ті, хто в хаосі перших днів війни випадково потрапив у Ягідне.
За словами прокурора Сергія Крупка, розслідування та судові процеси триватимуть до того моменту, поки не буде встановлено особу кожного росіянина, що у період із 3 по 30 березня перебував на території Ягідного, і з’ясовано їхню причетність до воєнних злочинів.
«Такі справи не мають строку давності. Якщо через 20 років на якомусь іспанському курорті ми знайдемо воєнного злочинця з Ягідного, він постане перед судом або буде ув’язнений за вже винесеним заочно вироком», — говорить прокурор Сергій Крупко.
Джерело: hromadske.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
