Дитячі та юнацькі фото відомих людей Ніжина: розкриваємо секрет, хто зображений на фото

Журналісти сайту «Нежатин» підготували дитячі та юнацькі фото відомих людей нашого міста.

Раніше ми писали: Дитячі та юнацькі фото відомих людей Ніжина: вгадайте, хто на фото?

Також наші герої поділилися з читачами своїми спогадами з дитинства.

До вашої уваги – відомі ніжинці маленькі та дорослі. відкриємо секрет «хто є хто».

(Фото)

Фото №1: Олександр Самойленко, ректор НДУ ім.М.Гоголя

Що може бути кращим за дитячі роки? Хіба що, студентські!
Звичайно, в пам’яті постають численні пригоди, веселі та кумедні історії з друзями, дитячі футбольні баталії та “гра в мушкетерів”, але найбільш теплі спогади з дитинства, пов’язані з татом — із подорожами вуличками та околицями древнього Ніжина. Пам’ятаю як брали бутерброди, фрукти й овочі та майже цілий день мандрували з братом, слухаючи розповіді тата про наше славне місто та його минуле. Згадується перша “зустріч” з Гоголівським корпусом, коли ти, такий малий, стоїш перед велетенськими білосніжними колонами, які, видається, сходять з неба. Також в пам’яті спливають і ті зимові вечори, коли ми втрьох: тато, я і брат, писали та ілюстративно оформлювали наші оповідання про звірят і багато іншого. Я безмежно вдячний Господу, що й зараз, маючи сиве чоло, ще залишаюся дитиною.
Фото №2: Юрій Болоховець, директор ДП “Ніжинський лісгосп”

З дитинства любив ліс і проводив там багато часу. Одного разу побачив, що горіло поле і вогонь вже переходив на сосновий бір. Часу кликати дорослих не було, та й гасити було нічим, тож боротися з вогнем кинувся своєю курткою, потім шапкою…. Одяг згорів, але ж пожежа до лісу не дійшла! У батька досі зберігаються ті обгорілі реквізити моїх дитячих подвигів.
Фото №3: Володимир Мамедов, депутат Ніжинської міської ради

Найбільше пам’ятаю з дитинства, як у 4 роки вже ходив з родиною на поле, а в 6-річному віці доїв корову і ми поралися по господарству на рівні з дорослими. Тоді були не легкі часи й треба було фізично багато працювати.
Дуже згадується мені й шкільний період: я стою тримаю в руці два шматочки хліба змащених олією та посипані сіллю і заздрісно дивлюсь, як діти в їдальні їдять котлети.
Пам’ятаю, великою радістю було, коли мама отримає зарплату і принесе шматок шоколадного масла додому – ото була смакота! А в 14 років пішов працювати на завод і на перші зароблені гроші купив собі перший в житті годинник! Ото була незабутня подія в моєму житті! А потім вже вступив до університету, почав здобувати освіту.
Читайте також: «Пишаюся родиною, в якій тільки двоюрідних братів – 52!»
https://m.gorod.cn.ua/news_88811.html

Фото №4: Петро Іванов, чемпіон світу з боксу

Найбільше любив грати в Козаків — розбійників, в піжмурки, і у квадрат.
З дитинства сумую багато за чим. Зокрема, за тим часом, коли всі були щирі, без користі дружили один з одним, ділилися своїми велосипедами іграшками. Знаходили один одного без телефонів. Зараз як подумати, й сам не знаю, як це виходило. Сумую за морозивом по 50 копійок, за ЮПІ (порошок з якого робили солодку воду і потім язик весь зафарбований був), за згущеним молоком. А взагалі, дуже заздрю людям, які росли в Радянському Союзі, мені здається, тоді зовсім інші були відносини між людьми.

Фото №5: Людмила Приходько, заступник директора, вчитель зарубіжної літератури Ніжинської гімназії №3

 

Я жила в селі, тому мрії мої були про одне: от би поїхати з класом на екскурсію в Київ! Це було в 5-му класі! Був зоопарк, був планетарій, були незабутні сходинки ескалатора в метро… Було багато морозива!!! З того часу і по сьогодні люблю туризм, обожнюю відкривати нове, особливо — картинні галереї з неповторними шедеврами живопису…

Фото №6: Валерій Салогуб, секретар Ніжинської міської ради

Думаю, немає жодної дорослої людини, яка б не відчувала почуття ностальгії за дитинством. Це найщасливіша пора. Світ здається безмежним, життя безкінечним, а часу зовсім не шкода. Проте, звичайно, є те, за чим сумуєш найбільше… Для мене — це наші родинні поїздки на Харківщину. Мама, тато, сестричка і я. Всі разом, всі живі й радісні. Згадую зоопарк і атракціони парку Шевченка, коли мама купує для нас морозиво… А потім в село до дідуся і бабусі, і рибалка з татом рано вранці, щоб встигнути ще побачити схід сонця… Наскільки мені це все дороге, зрозумів, мабуть, лише минулого літа, коли вперше за тридцять років із сестрою повторили цей маршрут. Але, нажаль, уже без батьків….
А ще хотілося б після уроків на ставок, де разом з хлопцями розчищаємо від снігу майданчик і хокей до тих пір, доки не починають від ковзанів “відвалюватися” ноги, або доки не загонять додому батьки… Та все вже лише в пам’яті. Тому зараз хочу, щоб мої діти й внуки також з теплом згадували своє дитинство.


Фото №7: Ольга Московська, художній керівник естрадно-гімнастичного колективу «Ефект»

Найбільше з дитинства сумую за повноцінною родиною. Для мене – це все, коли тато, мама, сестра і я вдома. Маємо спільні розмови, кудись збираємось їхати, щось плануємо разом і допомагаємо один-одному.
Зараз залишились тільки я і мама. Втратила батька, сестричку, не стало дідусів і бабусь. А як то було чудово збиратись великою родиною на свята, чи так – без приводу. Про ці часи часто згадую… І хотілось би повернутись в ті моменти. Сім’я – найцінніше. Це не так розумієш в дитинстві, але так цінуєш в дорослому віці, і з кожним роком все більше.

Фото №8: Наталія Саєнко, голова Ніжинської міської організації «Червоний Хрест України»

Відверто скажу, що найбільше сумую за мамою, яка завжди поряд. За тим відчуттям захисту і підтримки. Вона завжди могла мене втішити, обійняти та приголубити.
А ще так згадується та неповторна вже в дорослому житті легкість. Тоді сонце світило яскравіше, світ здавався безмежним, казки – реальними, а ти біжиш босоніж по калюжах і тобі так добре і радісно…


Фото №9: Іван Коробка, командир Спеціального авіаційного загону ОРСЦЗ ДСНС України

Спогади з дитинства — цікава річ. Торкаєшся одного фрагмента і в пам’яті спливає ціле намисто сіяючого оксамиту, переплетеного міцною ниткою життя. Я сумую за хлібом, відрізаним широким шматком від буханки, намокнутим у відрі колодязної води, а потім обмокнутому в цукрі. Це був, мабуть, найсмачніший смаколик у житті! Сумую за компотом, якого було завжди повне відро у баби Марусі, через двір якої я ходив, щоб скоротити дорогу! Сумую за халабудою, яку ми з друзями облаштували на вербі! Сумую за тим, як у 7 років батько мене самостійно посадив за руль нашого «Газіка 69» і я поїхав по полю. Сумую за маминими ніжними обіймами, в яких почував себе захищеним від найстрашніших нічних жахів.

Фото №10: Юлія Петренко, Ніжинська майстриня-художниця

Інколи мені справді не вистачає відчуттів, які я пережила в дитинстві! Адже там, в дитинстві, кожен новий день – це нові враження й відкриття, нові вершини, які ти підкорюєш, не зважаючи на розбиті коліна…
Для мене дитинство – це світ фантазій. Згодом, коли людина дорослішає, ці фантазії розчиняються в реаліях життя і вимог суспільства. Тому, напевно, аби завжди бути поряд із тим неповторним дитячим світом, я й обрала собі ті професії, які маю.
А сумую я за дитячим садочком, в який кожного ранку йшла з величезним задоволенням і цікавістю. Шкода, що садочок “Рябінушка” (№ 26) припинив своє існування. Навіть зараз, коли я проходжу повз нього (нині це житловий будинок), я відчуваю той неповторний аромат дитинства, згадую свою групу, актову залу, чудові свята й найкращий педагогічний колектив.
Тільки, коли стаєш дорослим розумієш, як даремно у дитинстві хотілось прискорити час і швидше подорослішати…

 

Над матеріалом працювали:

Тіна Кошелевська, Марина Волинець

Фото з архіву:)

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *