Будь-яка країна буде мати незалежність лише за умови національної стійкості, яку демонструють як держава, так і громадянське суспільство1. Національна стійкість України переживає безпрецедентні випробування в умовах довготривалої неоголошеної війни російської держави. Територіальні втрати на півдні й сході України, які виникли через відсутність достатнього опору свідчать, що національна стійкість не була там забезпечена не тільки з точки зору військових чинників національної безпеки, але й з погляду готовності громадянського суспільства до самомобілізації, самоорганізації, організованого спротиву. У цьому сенсі північні області виявилися на висоті викликів воєнного часу. Пояснення вбачаємо, крім усього іншого, в готовності громадянського суспільства в цій частині країни до вияву непохитності національної стійкості в час екстремальних випробувань. Серед інститутів громадянського суспільства, задіяних у формуванні національної стійкості, помітне місце займає товариство «Просвіта». Не дивлячись на організаційну слабкість його всеукраїнської структури, місцеві осередки діють в автономному режимі, зберігаючи тяглість традицій. Не зважаючи на тривалі перерви, осередки товариства «Просвіта» діють самостійно по всій Україні до сьогодні й залишаються чи не єдиним системним поборником цивілізаційної ідентичності українського населення, яке сформувало мононаціональний склад суспільства. Так сталося, що національні меншини, які є зрусифікованішими за українців, не виявляють потреби в самоідентифікації та самоорганізації, тому «Просвіта» має опікуватися й ними, здійснюючи інтеграцію їх до українського громадянського суспільства. Щоб справитися з таким завданням та бути носієм історичної правди і цивілізаційних цінностей розвиненого європейського простору для всіх громадян держави, товариству «Просвіта» потрібно радикально вдосконалити організаційну структуру шляхом фактичного його перезаснування в спілку, починаючи від низових структур. Витворення нової якості «Просвіти» має полягати в побудові (чи відродженні) міцної матеріальної бази в кожному осередку для професійної роботи персоналу з високим рівнем наукової й практичної підготовки та мотивації. Для цього потрібно взяти на озброєння досвід просвітянських попередників. Моє тоголітнє ознайомлення зі станом «Просвіт» на місцях ¬– у Тернополі, Рівному, Ужгороді, Золочеві (на Львівщині), а також вивчення історій «Просвіт» на Прикарпатті (Івано-Франківщина) та на Поділлі (Вінниччина і Хмельниччина) засвідчило, що «Просвіти» колись мали будівлі, земельні угіддя, підприємства й значні фінансові дотації від урядів Австро-Угорщини, Чехословаччини, Польщі, чого на диво не бачимо в сучасній державі Україна. Виходить, чужі держави були зацікавлені в просвітницькій діяльності, а своя – ні. Парадоксальна ситуація, на перший погляд, пояснюється очевидним фактом – маргіналізацією суспільства внаслідок кризи традиційних цінностей під впливом нав’язування йому корупційно-олігархічної ідентичності, відчуження в підсумку громадянина від держави 2. Це ослабило державу економічно й безпеково настільки, що вона стала спокусливою для загарбництва з боку північного сусіда.
Висновок полягає в тому, що формування цивілізаційної ідентичності українців належить до ключової функції держави й пріоритетного завдання громадянського суспільства, провідним інститутом якого в гуманітарній царині є товариства «Просвіта». Створення і реалізація цільових програм просвітницької роботи, видавничої діяльності, організація лекційної пропаганди значення національної ідеї як стрижня ідентифікації суспільства – такими є завдання «Просвіт», вирішення яких потребує нової організаційної основи відповідно до умов цифровізації та глобалізації сучасного світу.
Українське ядро ідентичності, побудоване на основі історичної та культурної самобутності українського народу, повинно отримати сучасну дієву громадянську оболонку в актуальній організаційній формі товариства «Просвіта». Запит на радикальні зміни в українському суспільстві у
зв’язку з боротьбою з російським загарбником неодмінно стосується і такої важливої громадської структури як товариство «Просвіта». У такі скрутні й водночас доленосні часи, як ніколи, на перший план виступає просвітництво як засіб усвідомлення українським суспільством причин свого нинішнього становища та шляхів виходу з нього без успадкованих і набутих негативів. Саме просвітництво покликане зробити переворот у свідомості переважної більшості населення, яке має врешті стати державницьким народом.
Багато просвітян від Слов’янська і до Рівного, від Харкова і до Ужгорода, від Чернігова і до Миколаєва прекрасно розуміють, що модель громадської організації піонерсько-комсомольського типу, якою є нині Громадська організація «Всеукраїнське товариство “Просвіта”імені Тараса Шевченка», не дивлячись на безпідставне зарахування самої себе до спадкоємиці «Просвіт» кінця XIX – початку XX століть, не відповідає запитам сьогодення ні за формою, ні за змістом своєї діяльності.
Микола Шкурко,
голова Громадської спілки «Ніжинське товариство “Просвіта”»
Фото з мережі
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
