Слово священика: Залишити все і піти за Хистом

У неділю 19-ту після П’ятидесятниці Церква нам пропонує розмислити над словами з Євангелії від Луки (5 глава, 1-11 стихі), де апостол Лука описує одну подію з земного життя Ісуса Христа. У цьому євангельському читанні розповідається як Спаситель призвав на служіння апостола Петра. Після проповіді Христос, сівши у човен, наказав закинути сіті, але Симон-Петро і ті, хто були з ними, сказали, що трудились всю ніч і нічого не впіймали. Та за словом Христовим закинули сіть. Зробивши це, вони наловили стільки риби, що і сіть порвалась і на поміч приплив другий човен. Через це всіх огорнув жах. І сказав Ісус Петру-Симону: не бійся, віднині будеш ловцем людей. Євангельське слово закінчується так: «І, витягнувши обидва човни на берег, залишили все і пішли за Ним».

Так починався подвижницький шлях апостола Петра і багатьох інших апостолів. Але ми знаємо, що початок це ще далеко не кінець. А Христос говорить: «Я є Альфа й Омега, початок і кінець». Тому, стаючи християнином, для нас початком і кінцем має бути Господь Ісус Христос Спаситель світу. Ми також знаємо, що найважливішим моментом нашого життя є не минуле і не майбутнє, а теперішнє. Через те, що минуле вже пройшло, а майбутнє ще не настало, від теперішнього залежить чи виправдаємо ми минуле, коли прийняли християнство, і чи заслуговуємо на майбутнє, коли предстанимо перед Богом і будемо давати відповідь за прожите своє життя. Подібні моменти вибору переживали і апостоли. Апостол Петро як найкраще підходить для цього прикладу. Господь обирає його мабуть за тверде устремління до віри. Але в житті цього первоверховного апостола було і відступлення від віри. Виявляється це нормально, коли віри в нашому житті не вистачає і ми відступаємо від Бога. Можливе не тільки віддалення від Бога, але і відречення від Нього, як це було у апостола Петра. Він тричі відрікається від Христа, стверджуючи що не знає Його. За це Христос після Воскресіння тричі питав у апостола чи той любить Його, і цим Петро повернув собі апостольське достоїнство. Тому в той момент, коли ми впали в гріх, ми повинні пам’ятати, що є покаяння, а не впадати у відчай, як це було з апостолом Іудою, що зрадив Христа. Бо стан відчаю може призвести до трагічного кінця, коли часу на покаяння вже не буде. А це, мабуть, найважливіший момент в нашому житті, коли ми ще можемо покаятися. Через те, що людина грішить кожного дня, і. хоч степінь гріховності може бути різним, повністю гріха ми позбутися не можемо. Ми можемо тільки мінімізувати його і уникати смертельних гріхів. Тому ми маємо покаяння, і передування проповіді Христа були слова Іоана Предтечі: «Покайтесь, наблизилось бо Царство Небесне». Нам слід пам’ятати, що покаяння це не просто Сповідь, бо це Таїнство може пройти і без покаяння. А покаяння це образ життя, коли дивимося і оцінюємо себе збоку, зверху, і бачимо себе такими, якими ми є насправді, а не такими, якими ми себе уявляємо. Тому давайте відкинемо все земне, тимчасове і послідуємо за Христом, як зробили це апостоли.

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *