Ніжинські боксери-близнюки про незламність духу

 

 

 

 

Ми прокидаємося кожного ранку, проживаємо день у своєму місті, і звертаємо увагу лише на буденні речі, на людей що поруч з нами. І навіть не уявляємо, яке життя хтось проживає поруч. А хтось інший допомагає прожити те життя віддаючи частину свого.

Історія двох ніжинських близнюків-боксерів не залишить байдужим жодного. Мова йтиме про двох 13-ти літніх підлітків, які вже у свої юні роки досягли успіху у спорті та увійшли в історію боксу Ніжинщини.

Почувши про хлопців, перше що прийшло на думку: Ніжин – місто боксерів. Так, саме боксерів, і не просто місто, а як то кажуть – мати майбутніх чемпіонів. І це якась містика, у Ніжині це вже треті брати-близнюки, які досягають успіхів у боксі!

Мабуть лише байдужий до рідного міста не знає історію відомого ніжинського боксера Петра Іванова, у якого є брат-близнюк,  із яким вони тривалий час спільно займалися боксом.

Брати-Паньки, також досить відомі у місті спортсмени, які і до цього часу тренують та приймають активну участь у розвитку боксу у Ніжині, виховуючи не одне покоління юних боксерів.

І немов віддзеркалення, Ніжин днями отримує ще одну пару близнюків-боксерів, що прославили рідне місто далеко за його межами – 13-річні Артем та Артур Давиденки, вихованці ФСТ ДЮСШ «Колос».

Хлопці на змаганнях з боксу неодноразово ставали чемпіонами Ніжина, Чернігівської області, та переможцями міжнародних турнірів. Здобували перемоги під керівництвом тренерів Ніжинського спортивного клубу Сергія Панька та ФСТ ДЮСШ «Колос» Володимира Євтуха та під безпосередньою підтримкою Федерації боксу та кікбоксингу Ніжинщини.

А почали свою боксерську кар’єру хлопці під керівництвом Сергія Панька, який помітив, у тоді ще малих хлопчаків, волю до перемоги у боротьбі.

Познайомила майбутніх боксерів із тренером донька його брата-близнюка Олександра Панька, яка розповіла вдома просто про те, що на подвір’ї її школи два завзятих близнюки постійно намагаються відстояти свої права за допомогою кулаків. Навчалися хлопчаки у ЗОШ № 15.  До того ж, дівчинка розповіла, що хлопці із багатодітної сім’ї: мати із татом разом не проживають, батько – у Києві, мати то у Києві на роботі, то у Борзні, де веде господарство.

Хлопці у Ніжині у квартирі частенько залишалися самі, разом із меншими сестрами. Тренер Сергій розповідав, що малі часто забирали дівчат із собою на тренування, аби ті не сиділи вдома самі. А щоранку, йдучі до школи заводили дівчаток до дитячого садочку.

Загалом їх у сім’ї п’ятеро, ще є старша 18-річна сестра. Як зазначив тренер хлопців, батьки все ж  не забувають про малих. Але буденність заставляє маму залишати дітей самих, аби заробити на життя. Познайомившись ближче із хлопчиками-хуліганами, Сергій вирішив, що просто не може дозволити їм розтрачати свій потенціал на вуличні бійки. Тож і став для малих і батьком, і тренером, і вихователем.

Майже щоденні тренування у залі та опіка тренера Сергія, а також матеріальна підтримка голови федерації боксу та кікбоксингу Ніжинщини Олександра Шалая, далися взнаки. І юні ніжинці вже у школі олімпійського резерву – із наступного навчального року зараховані до Броварського вищого училища фізичної культури (олімпійська академія України).

Пройшовши масштабний відбір, де на відбірковому турнірі у Броварах змагалися майже 300 юних боксерів зі всієї України, 24 із яких зайняли перші місця. І вже із цих 24 до школи олімпійського резерву було відібрано лише четверо боксерів, і двоє із них – наші ніжинські боксери-блюзнюкі – Артур та Артем Давиденки.

Тож, залишається лише подякувати тренерам Сергію Паньку та Володимиру Євтуху, Федерації боксу та кікбоксингу Ніжинщини, за виховання боксерів, які не перестають прославляти Ніжинщину.

А хлопцям щастя та добра у житті, непохитності та перемог на боксерських рингах.

 

NizhynNews.com

 

 

Вам може бути цікаво

  1. Да что Вы говорите, прежде чем что-то писать, нужно убедиться в том правда это или нет, писательница недоделаная. Мама этих близнецов живет с ними в Нежине, в Киев ездит на работу, а Борзне у нее огород, маленькие сестры так же в Нежине живут и ходят там же в садик. Какой федерации “СПАСИБО”, кто оплачивал все поездки на соревнования???? Господь Бог или может федерация бокса???? А вот и нет, все оплачивала мама. Я, как старшая сестра, знаю, что на бокс ходить заставляла их лично я, не надо тут рассказывать.” Куском хлеба давятся”???? Да если бы Вы кушали столько скольки они, то Вы уже давно лопнули бы. Писательница Вы так себе, скорее овца тупая, чем писательница, хотя нет, лживая овца.

Залишити коментар до Виктория Скасувати коментар