Хроніки. Ніжин: перший місяць війни
Продовжуємо знайомити вас з рубрикою «Хроніки. Ніжин: перший місяць війни».
З неї ви дізнаєтесь про мужніх ніжинців та жителів району, які допомогли вистояти Ніжину та своїми людяними і мужніми діями зробили (і продовжують робити) великий внесок у перемогу.
Сьогоднішня наша розмова – з ніжинцем Максимом Удовенко – директором компанії “КарверсТрейд”, молодим успішним бізнесменом, підприємцем. Коли до нашого міста підступали вороги, Максим залишив сві свої справи, бізнес, і став у ряди добровольців ТРО. Але це ще не все…
Журналістам сайту Нежатин Максим розповів, чим займався з однодумцями у найтяжчий період, коли шляхи в’їзду і виїзду з Ніжина було перекрито…
-Ранок 24 лютого застав мене в столиці на роботі. Звістка про початок повномасштабного нападу приголомшила. Важко було відразу опанувати себе. Спочатку я, як керівник підприємства, роздав усі кошти, які у нас були в касі, порівно кожному працівнику, щоб усі змогли доїхати додому до своєї родини. Телефоном зв’язався з товаришами з Ніжина, вони вже самоорганізовувалися для допомоги. Безпечною дорогою добралися до Ніжина, і уже ввечері 24 лютого ми з однодумцями обмірковували подальший план дій.
Ніч була майже без сну, стрес, напруга давались взнаки, але ми не сиділи склавши руки. Уже цього вечора, до 3 години ночі, ми зустрічали людей, яких евакуювали з Конотопа, і допомогали поселялитися в Ніжині, комусь підказували, куди йти, когось проводили. Крім цього, ми з товаришами допомогали патрулювати, щоб був порядок.
–Які емоції переважали тоді, пам’ятаєте?
-Важко пояснити. Емоції змішалися. З одного боку, була лють і злість. А з іншого – нестримне бажання допомогати, залишивши свої власні справи, підтримувати людей, чим тільки можеш. 24 лютого всі мої напрямки роботи у Києві та Ніжині припинили свою роботу, працівників ми розпустили, щоб нікого не наражати на небезпеку.
Наступного дня, вже 25 лютого, ми повторно зібралися з однодумцями, цього разу нас було вже набагато більше, до 60 чоловік. Це – активна молодь Ніжинщини, яка без вагань стала на захист свого міста.
У нас були спільні емоції: ми готові були залишити бізнес і роботи і долучатися до рядів добровольців Ніжина, що ми і зробили: поповнили ряди добровольців Ніжинського ТРО, під керівництвом Р. Костриці. На нас було розміщено близько 5-6 постів.
-Яку допомогу нашим захисникам Ви надавали саме як підприємець?
-У нашої команди є бізнес в Ніжині – магазин автозапчастин. Нас в команді п’ятеро: Вадим Приходько, Владислав Листопад, Максим Якуба, Олексій Ільченко та Вадим Чуносов. Кожен допомогав, як міг. Ми почергово відчиняли магазин запчастин та виходили на роботу попри небезпеку. На війні часто страждають і люди, і авто. А автівки потрібні нашим хлопцям майже як повітря. Що тут думати? Авто, на яких переміщуються ЗСУ, потрапляли під обстіли та зазнавали пошкоджень, для їх відновлення терміново були потрібні запчастини і ремонт. Тому “Автосервіс” мого батька з дядьком безкоштовно ремонтував, а моя команда і я загальними зусиллями допомогали добувати ці запчастини. Те, що було в наявності в нашому ніжинському магазині – віддавали ЗСУ безкоштовно.
Найбільш ходовий товар – мастила і антифризи: від кожного осколка спереду авто розбивались радіатори і витікали антифризи. Тому саме такий товар ми віддавали безкоштовно без питань. Про гроші навіть і не думали, бо це війна, ми не знали, чи житимемо завтра, і в яких умовах… Найголовніше – не стояти осторонь, а допомогти.
Нерідко траплялося, що запчастин, які були потрібні для роботи авто, не було в Ніжині. Тоді ми складали список, сідали в авто і їхали до столиці їх… ні не купувати, а саме добувати. Чому так? Бо офіційні дистриб’ютери, з якими ми працюємо, в цей час були зачинені. Працювали тільки центральні склади. Тож ми, як тільки закінчувалася комендантська година, сідали в авто, і, ризикуючи, їхали в Київ, вистоювали довгі черги по 5-6 годин, і таки добували потрібні нам запчастини. По дорозі назад ніколи не їхали без якихось передач. Гуманітарна допомога, просто чиїсь передачі, продукти, ліки, та будь що – все, що просили, все привозили людям до Ніжина.
-До цього вторгнення ми з товаришем Артемом Красулею займалися орендою авто. У лютому все зупинилося. Я майже всі авто віддав своїм водіям зі словами, щоб вони рятували свої родини, вивозити сім’ї, а закінчиться війна – повернетесь.
Одне з цих авто не мало водія, і воно дуже виручило нас… Ми поставили його в рейс і майже кожного дня вивозили на ньому людей з Ніжина. Артем возив і до польського кордону, і на Житомирщину, Вінницю, в бік Одеси…
“Я дуже пишаюся Україною і тим, що я – один із її синів, – говорить Максим. – Я щасливий, що народився саме в Ніжині, і безмежно вдячний кожному, з ким ми об’єдналися і робили спільну справу. Вважаю, що кожен з нас своїми діями зробив свій внесок у те, щоб у нашому регіоні все було мирно… Нехай ця допомога не така масштабна, але важлива, бо саме з таких “цеглинок” ми вибудовуємо шлях до перемоги. Тому дякую кожному, хто був зі мною пліч-о-пліч! Україна переможе! “.
Спілкувалася Валентина Пильник
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
