На Чернігівщині зберігалася унікальна ікона

На півночі України, неподалік Новгород-Сіверська на Чернігівщині, є невелике село Дігтярівка. Вперше воно згадується у документах 1673 року. Десь у той час у селі «з’явилася» ікона Богоматері.

Ікона була створена місцевим майстром за розповсюдженим іконографічним типом єлѐуса (з грецької «ніжність»): Марія обіймає сина, який притуляється до її щоки; погляд Марії задумливий, а погляд Ісуса спрямований на віруючих.

Ікону вважали чудотворною, а перед початком Північної війни (1700–1721 роки) парафіяни мовбито бачили, що ікона плаче: на лику Богородиці з’явилися сльози.

Дігтярівську ікону дуже вшановував гетьман Іван Мазепа, який часто приїздив до неї молитися. На кошти Мазепи у Дігтярівці було зведено муровану Церкву Покрови Пресвятої Богородиці, куди й помістили ікону, «одягнувши» її в срібні золочені шати (ризи), виготовлені на замовлення гетьмана невідомим майстром.

Шати – квадрифолійної форми, декоровані у стилі бароко: із карбованими зображеннями янголів, стебел та листя аканту та лаврових гірлянд, що утворюють три великих медальйони з образами Бога-Отця (у верхній частині), архистратига Михаїла (праворуч) та Іоанна Предтечі, святого покровителя Івана Мазепи (ліворуч). У нижній частині шат розташований герб гетьмана.

30 жовтня 1708 року в Дігтярівці відбулася історична зустріч гетьмана України Івана Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ Ґустава, під час якої було підтверджено рішення про військово-політичний альянс та спільні дії проти російського царя Петра І, а також про подальші кроки зі створення незалежної української держави.

На жаль, цей альянс закінчився для України трагічно…

А Дігтярівська ікона Богородиці у срібних шатах і потому продовжила своє життя. Щоправда, монахи кілька разів намагалися перенести її до сусіднього Спасо-Преображенського монастиря, але вона кожного разу чудом поверталася до Церкви Покрови Пресвятої Богородиці у Дігтярівці, де і перебувала ще двісті років. Але у 1922 році ікона не пережила більшовицької наруги і була втрачена назавжди. Залишилися тільки її списки (копії).

Джерело: Скарбниця Національного музею історії України

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь