«Не раз бачу сни, що ніби знову стою на ногах. Хоч інколи, буває уві сні, що кульгаю, але все одно радію, що можу ходити. Та поки це лиш сни…», – розповідає 46 річний військовослужбовець 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України – Володимир Дмитрович.
У січні цього року, під час виконання бойових завдань, неподалік від Бахмута захисник отримав важке поранення. За плечима у воїна 43 операції та десять місяців у лікарняних палатах.
Нещодавно, всупереч болю, Володимир вперше знову почав ставати на ноги. Чоловік, його сім’я та побратими вірять, що таки настане час і він знову буде ходити. Й це буде не сон.
Володимир Дмитрович народився в Городенківському районі, що на Франківщині. Має чудову і дружню сім’ю. Разом із дружиною Людмилою виховують три донечки, найменшій 11 років.
– Важко було повірити у те, що почалось широкомасштабне вторгнення. Я розумів, що потрібно щось робити, аби зупиняти ворогів. Я не хочу, щоб Україна жила в неволі. Тож пішов у сільраду, де й отримав свою повістку. Вже через день був мобілізований. Нас відправили у навчальний центр. Далі потрапив в один із підрозділів 23 інженерно-позиційного полку, на посаду машиніста екскаватора, – пригадує солдат.
В травні минулого року військовослужбовець разом із побратимами поїхав в першу ротацію.
– Будували бліндажі. Копали окопи, траншеї. Виконували різні бойові завдання, – говорить військовий. Найважчою фізично та емоційно була ротація у січні. – Ми були поблизу Бахмута. Працювали. В якийсь момент почались обстріли. Я ще встиг трішки від’їхати, але різко потемніло в очах. Як виявилось я отримав поранення. На щастя побратими швидко надали першу медичну допомогу, перемістили в інше авто та евакуювали в медичний заклад. Далі була реанімація. Я прийшов до тями аж через добу, – каже військовослужбовець.
Розмову слухає дружина Володимира – Людмила. Жінка десять місяців цілодобово проводила із чоловіком. Сьогодні вони вперше покинули медичний заклад і їдуть на деякий час додому, де з нетерпінням на них чекають рідні та близькі.
– Знаєте, коли чоловік пішов у ЗСУ, то ми намагались періодично телефонувати чи хоча б писати один одному. Я знала, що коли він на завданні, то телефон вимкнутий. Але цього дня відчула тривогу. Понад добу не було зв’язку. Я хвилювалась. А коли дізналась про поранення, то все залишила і поїхала до чоловіка. Звісно, тоді я думала, що їду на два тижні, а виявилось, що вдома не буду довгих 10 місяців, – розповідає Людмила.
Підтримка і любов дружини та дітей не давали Володимиру здатись, якби важко йому не було.
– Часто я відчував сильний біль, але коли бачив поруч кохану, то не смів падати духом. Хоч і їй було не просто. Перед очима реанімація. Ці всі операції. А один осколок й досі ще у тілі. Ви б бачили мою історію хвороби – та вона товщиною мов «Кобзар» у Тараса Григоровича, – жартуючи каже чоловік. – Володя терпів фізичний біль, а я – емоційний. Та наша сім’я обов’язково впорається із цим випробуванням. До слова, у жовтні в нас було «срібне весілля» – 25 річниця з дня одруження. Ми з Володею знались ще з дитинства. Він був другом мого брата. Так сталось, що в якийсь момент і ми подружились, а потім відчули, що закохались. Ми стали ще ріднішими за ці місяці. Бо ще ніколи так багато часу не проводили разом. Я сьогодні безмежно вдячна усім, хто врятував чоловіка: тим побратимам, які на передовій не дали стекти кров’ю та усім лікарям, які боролись за життя і зараз допомагають знову стати на ноги, – додає Людмила, з посмішкою поглядаючи на свого чоловіка.
Попереду у Володимира лікування та реабілітація. Невідомо скільки ще часу піде на те, щоб він знову почав ходити. Але віра в те, що цей час настане є сильною. Такою ж сильною, як віра в побратимів та ЗСУ, які обов’язково здійснять мрію мільйонів українців – закінчать війну нашою перемогою.
За мужність і героїзм, виявленні у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові і військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання військового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України, солдат Володимир нагороджений президентською відзнакою “За оборону України”, а також медаллю “За поранення” (важке).
Пишаємось нашим захисником. Скорого одужання та міцного здоров’я! Слава Україні та її Героям!
Джерело: Служба зв’язків з громадськістю23 інженерно-позиційний полк
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
