Молодим – дорогу, а старим – контракт: як працюватимуть вчителі середніх шкіл за новим законом

Нещодавно профспілка працівників освіти і науки України звернулася до голови Верховної Ради Дмитра Разумкова з проханням не підписувати ухвалений 16 січня закон «Про повну загальну середню освіту».

Нещодавно профспілка працівників освіти і науки України звернулася до голови Верховної Ради Дмитра Разумкова з проханням не підписувати ухвалений 16 січня закон «Про повну загальну середню освіту». Окремі його положення вважають неприйнятними.

На примусовий відпочинок?

Найбільше обурило освітян те, що закон вимагає укладати з учителями, що досягли пенсійного віку, трудові договори строком від 1 до 3 років. Працювати за безстроковим договором пенсіонери не зможуть. Зрештою, багато робітників у різних сферах працюють на основі строкових угод, і у цьому немає нічого нового. Загартовану вчительку фізики, учні якої виборюють призові місця на олімпіадах та вступають у престижні виші, далі триматимуть на посаді. А викладач трудового навчання, який любить перехилити чарку – геть інший розряд. Та в освітянській профспілці кажуть, що реалізація норм про обмеження права на роботу педагогів, які отримують пенсію за віком, призведе до звільнення понад 70 000 вчителів, вихователів та інших педпрацівників. І це – ніщо інше, як дискримінація за віком та порушення конституційного права на працю.

 Фото: Donna Coveney, vox.com

«За наявними даними серед учительства, доля працівників пенсійного віку складає близько 16%, а в окремих регіонах сягає 30%. Такий значний відсоток вчительства пенсійного віку спричинений низьким рівнем заробітної плати внаслідок недотримання законодавства щодо оплати праці педагогічних працівників та, як наслідок, мізерною пенсією, розмір якої здебільшого складає 2,5 – 3 тисячі гривень, що змушує їх замість відпочинку працювати та віддавати свої знання і досвід учням, молодшим колегам, виконуючи сумлінно свої обов’язки. Такі вимоги можуть призвести до колапсу, що у школах не буде кому викладати відповідні предмети навчального плану, оскільки звільнені вчителі, через таке їх приниження, можуть не відгукнутися на пропозиції стати до роботи терміном на рік», – заявляють у профспілці працівників освіти і науки.

Щоправда, позицію профспілки поділяють не всі – частина учителів пенсійного віку сприймає нововведення спокійно. «Я вважаю, що це нормально. У пенсіонерів здоров’я вже не те, та і бачення світу не таке прогресивне як у молодих. Я на пенсії це дуже добре зрозуміла», – визнає Ірина Покутник, яка багато років викладала математику у мукачівській СЗОШ № 4. Вона вирішила піти на заслужений відпочинок, але все досі займається репетиторством.


© Vira Hlushko/Facebook

З нею погоджується Віра Глушко, вчителька початкових класів Іршавської ЗОШ №2, яка із ентузіазмом впроваджує принципи НУШ: «Не можна говорити про всіх (пенсіонерів – авт.), але є не готові до змін в освіті в цілому, у своєму предметі зокрема. Але надто у роботі з сучасними технологіями. З іншого боку, знову-таки не вся, молодь не має можливості себе реалізувати у закладах освіти. Тому на контракт треба всіх», – переконана вона.

Згідно з новим законом, окрім пенсіонерів, переведуть із безстрокових угод на контракти, цього разу терміном на 6 років, також директорів шкіл.

Намагаються спростити адаптацію молодих спеціалістів: протягом першого року роботи вчителями вони проходитимуть педагогічну інтернатуру під керівництвом досвідчених наставників. Останнім доплачуватимуть за наставництво 20% від окладу. Після проходження інтернатури вчителем зможе стати людина з будь-якою вищою освітою, необов’язково саме педагогічною.

Лезо Оккама в освіті

«У нас дійсно є проблема, що кількість вчителів є більша, ніж потрібна для того контингенту учнів, який є зараз. І, безперечно, це річ дуже непопулярна, але тим вчителям, які працюють у школах в селі і учнів яких будуть возити в опорні школи, потрібно буде додатково підвищувати кваліфікацію і перекваліфіковуватися», – сказала міністерка освіти Ганна Новосад у ефірі «Сніданку з 1+1». Видається, що ці вчителі, визнані такими собі «зайвими сутностями», за принципом леза Оккама, мають бути відрізані.

У 2018/19 навчальних роках у Закарпатській області у закладах загальної середньої освіти працювало 19,1 тис. вчителів, які навчали 164,8 тис. школярів – згрубша 8-9 дітей на кожного вчителя. Такий же розподіл у цілому по Україні. Всього ж, за даними Держстату, у країні працює 441 тисяча вчителів на 4 мільйони учнів. При цьому радниця міністра освіти Іванна Коберник відзначає: є школи, де 16 вчителів на 20 учнів. Водночас спостерігається брак викладачів математики та природничих наук.

Міносвіти вбачає проблему у малокомплектних школах: мовляв, їх дорого утримувати, якість освіти у них дуже низька, умови навчання – майже середньовічні, і часто вони у аварійному стані.

У таких умовах навчаються діти в одній із шкіл на Міжгірщині. Фото: Viktoria Tilniak

Проте якщо задля економії подібні установи закрити або залишити у них тільки початкові класи, а дітей довозити у опорні школи у більших населених пунктах, іще тисячі вчителів утратять роботу, адже вакансій у опорних школах на всіх не вистачить. А учні з віддалених сіл щодня змушені будуть долати на шкільних автобусах по 15-20 км туди й назад.

На Закарпатті найгірша в Україні ситуація з будівництвом опорних шкіл. Поки що в області сформували лише одну таку школу – у Перечинській ОТГ. Туди підвозять учнів із трьох сіл. З переліком подібних навчальних закладів, які будуть збудовані або капітально відреконструйовані, на іще мають визначитися.  Під час першого візиту до Закарпаття на початку грудня Новосад вказала, що у максимально стислі терміни повинні бути закуплені шкільні автобуси. Втім, невідомо, скільки вони витримають на гірських крутосхилах без поломок. Попри те, що умови навчання в опорних школах обіцяють зробити кращими, точно без дірявої підлоги і нужників на вулиці, віддаленість освітніх закладів від дитячих домівок означатиме, що все більше сільських школярів звикатимуть до ранніх підйомів і пізніх повернень, після чого їм доведеться іще й виконувати домашнє завдання. Важко співставити це з прописаним у тому ж законі правом кожної дитини здобувати початкову та базову середню освіту в найбільш доступному та наближеному до місця її проживання навчальному закладі. Всі розуміють, що укрупнення шкіл і звільнення літніх вчителів не покращить автоматично якість освіти – адже у всі часи школи для цього відкривали, а не закривали. Поки що для багатьох освітян очевидніше те, що на них хочуть банально зекономити.

Курс на свободу

Серед позитивних аспектів нового закону – запровадження так званого принципу «дитиноцентризму». Доступ до освіти гарантований кожній дитині незалежно від підстав її перебування в Україні. Зарахування до початкової школи не вимагатиме конкурсів, а учні зможуть будувати індивідуальну навчальну траєкторію у залежності від їхніх здібностей, потреб і форм, у якій вони здобувають освіту. Так, на підставі письмових звернень батьків дітей з особливими освітніми потребами школи обов’язково повинні утворювати інклюзивні або спеціальні класи, а особливі діти і їхні вчителі зможуть мати асистентів, які допомагатимуть їм у процесі навчання. Посадові оклади та ставки заробітної плати педагогічних та інших працівників закладів освіти за роботу з дітьми з особливими освітніми потребами в інклюзивних класах підвищуються на 25%. Вітаються альтернативні форми навчання: можна здобувати середню освіту удома, дистанційно, у  мережевій (на базі кількох закладів) і екстернатній формі та у формі педагогічного патронажу. Дітям, які перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні, гарантується право на отримання освіти у медзакладах. Учителі отримують більше можливостей для формування нових програм (на базі державної) та розробці власної системи оцінювання і заохочення учнів. Більше свободи та врахування індивідуальних особливостей кожної дитини – це ті здобутки світової педагогічної практики, які хочуть впровадити в українській системі освіти. І деяким країнам Східної Європи це вже вдалося.

Однією з найякісніших у регіоні вважається польська середня освіта. Вступивши до ЄС, Польща адаптувала систему освіти до європейських стандартів. Як і у нас на батьківщині, усе почалося з заміни дірявих покрівель. Але вже після першого етапу реформ Польща за даними Програми міжнародного оцінювання учнів PISA (Programme for International Student Assessment) посіла третє місце після Фінляндії та Сінгапуру за рівнем наукової компетентності 15-річних школярів, випередивши Великобританію та США. У 2018 вона зберігала позиції в першій десятці. Україна за цими показниками посередині – 39-та, між Люксембургом і Туреччиною.

У Польщі нема обов’язкових підручників і програм навчання. Держава вимагає лише, аби діти володіли певними знаннями і навичками. Як привести їх до цього, вчителі вирішують самостійно.

На момент початку реформи освіти у Польщі завершувався процес створення нових адміністративних одиниць – ґмін («громад»), повітів («районів») та воєводств («областей»). Початковою (1-6 клас) і гімназійною (6-9 клас) освітою  опікується ґміна, а за останні три роки навчання у рамках середньої освіти, професійні та спеціальні школи відповідає повіт. Коли школи передали у відання ґмін, ті заходилися оптимізувати мережі шкіл на своїй території. Батьки протестували проти закриття малих шкіл, і їх передали в користування об’єднанням мешканців – вчителів та батьків, які були готові вкладати власні ресурси у існування школи. В таких закладах, як правило, нижчі зарплати у вчителів, а частина робіт виконується на волонтерських засадах. Можливо, ця модель не ідеальна, але маленькі сільські школи можуть так виживати.

Подібним чином відбувалася реформа у Естонії. Після розвалу Радянського Союзу на тлі відсутності коштів на освіту уряд прийняв рішення передати всі повноваження по керуванню закладами середньої освіти місцевим громадам. Вчителі, не знаючи, як організувати навчальний процес, ще на початку 90-х їздили набиратися досвіду у сусідню Фінляндію і позбулися радянських схем. Зараз у естонських школярів є електронні щоденники, у школах – «дні цифрових технологій», коли діти виконують завдання онлайн,  а ще немає дзвінків, бо тут вважають, що вони не потрібні, якщо всі учні й так мають смартфони. У прибалтійській державі також наявна проблема старіння учительства: 54% естонських педагогів старші за 50 років. Попри це, у 2018 році естонці були у п’ятірці лідерів рейтингу PISA, поступившись тільки знаменитим дисциплінованістю й сумлінністю школярам з Китаю та Сінгапуру. Між тим, освітні системи країн Азії часто критикують за те, що вони досягають високих показників, ставлячи учнів у надміру жорсткі та стресові умови.

Українських дітей, навпаки, хочуть виховувати у культурі демократії. А їй іще потрібно навчитися навіть учителям. Лишень це, очевидно, проблема не віку, а радше ментальності.

Підготувала Христина Шепа,

 для «ПЕРШИЙ.com.ua»

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *