Антоніна Купрій про роботу, особисте, а також про мрії і нові цілі

Без цієї творчої, талановитої, тендітної, чарівної ніжинки неможливо уявити жодного загальноміського заходу. Сьогоднішня гостя Ніжин Сіty – Антоніна Вікторівна Купрій, заступник начальника управління культури Ніжинської міської ради.

Про роботу, особисте, а також про мрії і нові цілі – просто зараз в інтерв’ю.

Антоніно Вікторівно, ким Ви мріяли стати в дитинстві? Розкажіть про себе: де народилися, навчалися, як обирали професію? Можливо, хтось вплинув на її вибір?

Я народилася на заході Україні в маленькому мальовничому селі Удрицьк, що на Рівненщині. З дитинства у мистецтві. Тато грав на баяні, гармошці. Я ставала на стільчик, оголошувала: «Антоніна Нікитенко!». І під акомпанемент співала, розповідала вірші. Першими глядачами були рідні, сусіди. А влітку, на канікулах, збиралася дітвора, яка приїздила до бабусь, і влаштовувала вуличні концерти. Писали оголошення. Увечері селяни, коли закінчували роботу біля обійсть та худоби, виходили, всідалися зрученько на колодки і дивились імпровізований дитячий концерт. Я була і в ролі ведучої, і артистки.

Перший мій професійний виступ на великій сцені був у сільському клубі у переддень 8 Березня з піснею «Ластівка» (була у третьому класі). А вже коли пішла в четвертий, батьки мене віддали до районної музичної школи (місто Дубровиця). Після уроків, не знімаючи шкільної форми, я сідала в дизель, який проходив через наше село, і чотири рази на тиждень баян, сольфеджіо, хор, оркестр, музична література. Після закінчення школи була спроба вступу до НДУ ім. М. Гоголя на музичнопедагогічний факультет. Та волею долі моєю першою альмаматер стало Ніжинське училище культури та мистецтв, де я здобула кваліфікацію «режисер театралізованих масових заходів». Я завдячую викладачам училища, що саме культура стала провідним орієнтиром мого кар’єрного вибору. Особливо хотілося б відмітити вплив на мої професійні цінності нашого кураторарежисера Олени Терещенко. Я згадую її вчення та активно використовую у роботі. «Коли виходиш на сцену, потрібно бачити глядача. Особисті проблеми мають залишатися за кулісами, наголошувала вона. А ще обов’язковою є щира посмішка, яка налаштовує на позитив, спілкування». Знання, подаровані талановитим педагогічним колективом, бережу.

У кожному закладі здобувала щось нове, корисне, цінне у майбутній роботі.

А далі – здобуття вищої освіти. Спочатку на філологічному факультеті НДУ ім. М. Гоголя, а потім – Київський національний університет культури і мистецтв, кваліфікація –«режисер естради і масових свят».

Ваше перше місце роботи? Чим воно запам’яталося?

Моє перше місце роботи Ніжинське учбововиробниче підприємство Українського товариства сліпих (УТОС), художній керівник. Там я пропрацювала вісім років. З колективом (а це люди особливі, але творчі) робили концерти, їздили на огляди художньої самодіяльності. Життя було насичене, але в рамках закладу. І я зрозуміла, що потрібно рухатися далі. На той час оголошено було конкурс на вакантну посаду головного спеціаліста в управління культури. Тут працюю вже більше 12 років. Нині на посаді заступника начальника управління культури. Робота приємна, відповідальна. Я займаюся улюбленою справою. На моєму шляху зустрілися люди, яким я завдячую своїм становленням Леонід Шаган, Олена Рябченко, Світлана Ігнатова.

Творчість – це саме те, що мені до вподоби, і до чого у мене хист.

Цікаві, творчі люди, різні проєкти – це те, з чим я працюю, з чим стикаюся щодня. А ще робота з документами, програмами, звітами. Але це мені подобається. Можливо, я перфекціоністка і прагну бути професіоналом у всьому. Але справжні емоції я отримую на сцені. Завдяки цьому робота мені ніколи не набридає і завжди тримає в тонусі.

В одному з інтерв’ю нашому виданню Ви розповідали, що під час подорожей піддивляєтесь цікаві «культурні родзинки», які з успіхом втілюєте у культурному просторі Ніжина, зокрема, це проєкт «Ніжин О, Жив» шоу живих скульптур. Які ще ідеї на черзі реалізації?

Один із яскравих та успішних проектів – “Танці з зірками”.

Кожен захід, який проводиш, він вже є новим, бо з кожним роком стає насиченішим. Наразі готуємось до святкування Дня міста.

Що вважаєте своїм найголовнішим досягненням?

Це моя родина, з боку якої відчуваю підтримку і розуміння. Можливо, впевненість в сімейному захисті і є однією із запорук моєї професійної успішності. Зі своїм чоловіком я познайомилась ще абітурієнткою. Якщо відверто, то саме завдяки йому я залишилась у Ніжині, який став для мене рідним та особливим. Мене з ним пов’язують найголовніші моменти в долі кожної жінки – родина, навчання, робота.

Сімейний затишок-запорука успішності

Пишаюсь своєю донечкою Ольгою. Чесно кажучи, я довго сподівалася на те, що вона піде по моїх творчих стежках.

Мама і донька на одній сцені

Проте Оля обрала інший шлях – вона юрист зі знаннями кілька іноземних мов. Закінчила Київський університет міжнародних відносин з червоним дипломом. Ми з донечкою дуже близькі, можна сказати – подруги. Це для мене норма, адже саме так виховувала мене мама Любов ще одна моя опора, яка часто приїздить до нас на гостину. До речі, більшість моїх сценічних костюмів – це руки і душа моєї мами. Я ціную і люблю свою родину, а як же інакше?

Як Ви «перезавантажуєтесь» у перервах від роботи? Ваше хобі?

Я обрала собі професію, яка є моїм натхненням, моєю пристрастю, від якої непотрібно перезавантажуватися. Та все ж іноді зміни не завадять. Тож роблю це за допомогою мандрів світом.

По можливості з родиною подорожуємо, набираємося яскравих моментів.

Не маю культу їжі, але якщо готую, то на всі сто… З дитинства навчили вишивати, в’язати, навіть доїти корову. Маю власноруч вишиті рушники, серветки. Але, за браком часу, нині цього не роблю. Моя професія на 50 відсотків є ще й моїм хобі. Я люблю писати сценарії, виношувати ідеї, які народжуються та виростають у щось більше.

Антоніно Вікторівно, Ви особистість різнобічна: танцюєте, співаєте, неодноразово грали різноманітні ролі в аматорському театрі при Будинку культури. У березні до показу виходить художній фільм «У темній, темній кімнаті», який знімався минулого року у Ніжині. Там Ви зіграли одну з епізодичних ролей. Це Ваш перший досвід у кіно?

Фільм «У темній, темній кімнаті» мій перший досвід у кіно. Для мене, чесно кажучи, це було неочікувано. Пролунав телефонний дзвінок. Запросили на кінопроби в епізодичну роль.

В цьому амплуа я ніколи себе не пробувала. Подумала, а чому б і ні! Тим більше, що голлівудський режисер.

Для проби потрібно було підготувати вірш Ліни Костенко «Крила». Прийшла. Зачитала. Мене затвердили на роль заступника директора школи. Навіть, якщо це була і епізодична роль, а у фільмі багато ніжинців знялося в епізодах, та все ж відчути себе в новому амплуа – актора кіно – приємно. Зйомки тривали один день. Все нове, яскраве, мотор, камера…

Під час зйомок фільму

На допрем’єрному показі я не змогла бути. Тож чекаю виходу на широкий екран. У Ніжині фільм покажуть у кінотеатрі 26 березня, о 20.00.

Якщо б у Вас була можливість зіграти ще у фільмі, яку б роль обрали?

Якщо відверто, то грала у театральних постановках завжди позитивні ролі, а мені ж хотілося зіграти негативного героя.

Тобто «погану дівчинку»?

Ну так (посміхаючись). Завжди кажуть: «Тоня така мила, щира, добра». Хотілося б спробувати іншу сторону.

Ваш улюблений літературний герой?

Головна героїня Скарлет О’Хара з роману «Звіяні вітром». А найулюбленіша фраза з цього твору, яку я використовую навіть у житті: «Я не буду думати про це сьогодні, я подумаю про це завтра». З кіноактрис мені подобається Одрі Хепберн. І фільм з її участю – «Сніданок у Тіфані».

Які навички Ви б хотіли ще освоїти? На баяні граєте зараз?

Ні! Його не торкаюся. Зате самотужки освоїла гітару, яка у мої студентські роки була досить популярною серед молоді. Без неї не обходилась жодна молодіжна тусовка, танці у сільському Будинку культури.

«Хочеться жити вічно, як у фотографії».

Мені подобається фотографія. Якщо точніше, то світ через призму камери. Він зовсім інший. Мені дуже подобається, як працює фотограф Ігор Волосянкін. От в майбутньому дуже хочеться освоїти ще й фотомистецтво. Люблю подорожі. І де б я не опинялася, завжди фотографую – ловлю моменти, історію.

Чи маєте секрет, який дозволяє залишатися в формі?

Я не товаришую зі здобою, булочками. Тримаю себе у формі завдяки спорту. Відвідую тренажерний зал.

Якби Ви могли відправитися куди завгодно, яке б місто вибрали?

Рига! Хочу подивиться на архітектуру цього міста, яка занесена до списку світової спадщини Юнеско. А ще я хочу побачити Північне сяйво.

Підтвердіть чи спростуйте думку, що щаслива жінка завжди сяє зсередини? Що для Вас означає жіночність?

Для того, аби побачити красу у своєму оточенні, потрібно мати внутрішню красу. Жіночність – це внутрішній світ, яка проявляється у ніжності, м’якості характеру, гнучкості, блиску в очах, мудрості, щирості емоцій та гармонії з собою і з світом.

Антоніно Вікторівно, Ви вважаєте себе щасливою? «Пити життя великими ковтками» – що це для Вас?

П’ють великими ковтками, коли відчувають спрагу. Кожен момент нашого життя неповторний і від кожного моменту потрібно отримувати насолоду. Звісно, я теж відчуваю спрагу до життя і хочу спробувати все сповна, але ж, пивши великими ковтками воду, не відчуваєш її смак. Тому краще пити маленькими ковтками, тобто смакувати життя, насолоджуючись кожним його моментом.