На Чернігівщині може зникнути унікальна історична пам’ятка – садиба дворян Кочубеїв

На Чернігівщині історичні пам’ятки мало не на кожному кроці. Причому багато з них унікальні й неповторні. Представники закордонної туристичної індустрії позаздрили б такому конгломерату місць, куди можна приводити людей і годинами розповідати реальні історії, пов’язані з тією чи іншою місцевістю. Адже часто за кордоном відсутність справжніх туристичних перлинок доводиться компенсувати якимись вигаданими легендами, як кажуть, на голому місці.

Здавалося б, наш регіон мав би давно стати справжньою туристичною Меккою. Проте, на жаль, насправді все складається не так, як бажається. Адже чимало безцінних пам’яток минувшини перебувають нині в жалюгідному стані. А могли б приносити неабиякий дохід рідній місцевості. Наприклад, не так давно на ЧЕline були публікації про легендарну Георгіївську церкву, що в Седневі, та комплекс «Покорщина», що в Козельці, які цілком реально можуть не пережити наступної зими. Тож за іронією долі може статися, що поки справа дійде до реставрації, відновлювати буде нічого. На жаль, такі приклади непоодинокі.

Невдовзі може зникнути й садиба дворян Кочубеїв, що розташовується в селі Тиниця Бахмацького району. А колись у ній вирувало життя…

У другій половині XIХ ст. у Тиниці вже господарювали Галагани, у яких із Кочубеями встановилися тісні родинні зв’язки. Саме завдяки представникам цих двох родів у мальовничому куточку села з’явився унікальний ландшафтний комплекс «Тиницький парк». Центром композиції є будинок Кочубея. Це рідкісний зразок садибної споруди XVIII століття на Чернігівщині. Будівля одноповерхова, кам’яна, прямокутна з суворо симетричною композицією фасадів.

Неподалік будинку в густих заростях парку сховалася скарбниця – зразок архітектури поч. XVIII ст. Кам’яна будівля, побудована в дусі романтизму, має два поверхи. Із західного боку до нього прилягає галерея з арками стрілчастої форми.

У 1917 р. у будівлі була пожежа і лише в 1967 році був зроблений капітальний ремонт, що значно змінив початковий вигляд інтер’єрів і фасадів скарбниці. Загалом із споруд у парку залишилися три будівлі: Будинок Кочубея, скарбниця та будинок для господ, які визнані архітектурними пам’ятками. Парк має багатий видовий склад насаджень. Крім багатовікових дубів, лип, кленів, ясенів і каштанів тут збереглися й унікальні для нашої кліматичної зони дерева – кедрові сосни заввишки до 20 метрів, вік яких понад 100 років, є сторічний горіх чорний.

До революції парк був обгороджений дубовим частоколом і охоронявся. Його алеями ходили тільки господарі, їхні гості, вчителі та служителі церкви. Останніми власниками садиби були члени сім’ї Марії Кочубей. У 2-й пол. XIX ст. садиба перейшла до неї від Галаганів. На початку 1912 р. на території садиби було закінчено будівництво великого двоповерхового кам’яного будинку. У 1921 р. на базі садиби була організована сільськогосподарська школа, в 1979 році – СПТУ.

Тривалий час, із 1985 до 2005 року, поки заклад не закрили, викладачем бухгалтерського обліку в ньому працювала Анна Іванівна Ігнатенко. До того ж, щороку вона була класним керівником. За її словами, в училищі навчалися приблизно 210 осіб, було 7 груп по 30 учнів.

Тоді всі будинки садиби використовували: одноповерховий слугував навчальним корпусом, двоповерховий – гуртожитком для учнів з інших населених пунктів, а колишня скарбниця Кочубеїв була спортзалом. Місцеві говорять, що завдяки цьому закладу в Тиниці всі «перемішалися» – багато студентів, які приїздили сюди навчатися, знаходили собі тут пару і залишалися, тому в Тиниці живуть люди родом з усієї області.

Дуже якісною була література, за якою навчалися, особливо первинні документи. Це папери, які привозили з Чернігова у великих кількостях і які були зразками заповнення документів для студентів на практичних заняттях. За словами викладачів і студентів, заклад був кращим за багато вишів, студенти говорили, що за рік вони отримували знань стільки, скільки їхні колеги-студенти інших вишів за кілька років.

Закриття училища відбулося у 2005 році через те, що все більше студентів не хотіли їхати навчатися у село, а обирали місто і кілька років поспіль був недобір у групах. Основний заклад був у Бахмачі, а у с. Тиниця була філія. Після закриття філії навчання велося 2 роки у Бахмачі, а потім закрилося і там знову ж-таки через недобір.

Анна Іванівна говорить, що роки викладання в училищі були найкращими в її житті. Вона дуже любила свою роботу і студентів, спілкування з якими приносило їй велику радість. Заклад знаходився в парку, який об’єднав не лише місце роботи жінки, а й місце її проживання, бо їй як працівникові закладу безкоштовно дали будиночок у парку поруч із училищем.

Зараз садиба Кочубеїв занепадає. Все розграбували, навіть вікна винесли, тому садиба дивиться на випадкових відвідувачів «незрячими очима». Щоправда, близько 5 років тому в парку провели суботник: прибрали сміття, розчистили доріжку, обпиляли дерева. Але на тому все й закінчилося. Зараз парк знову заростає і природа забирає собі історичну пам’ятку. На жаль, схоже, що відновлювати чи хоча б порятувати те, що лишилося, і продовжити життя садиби ніхто не збирається.

Отака невесела історія про наше славетне минуле…

Не так давно на одній із сесій Чернігівської обласної ради була затверджена програма реставрації пам’яток архітектури національного значення на території нашої області на 2020-2022 роки. У переліку об’єктів, які відновлюватимуть упродовж найближчих двох років, Тиницького комплексу немає. Чи дочекається він свого часу на реставрацію – питання відкрите й риторичне.

Ірина Осташко Юлія Ігнатенко

Джерело: cheline.com.ua

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *