«Якби не локдаун, то я б__»…Що з цього приводу говорять жителі та гості Ніжина?

«Локдаун, карантинні обмеження, вхід заборонено…» ці та інші вислови стали ніжинцям та й жителям всього світу вже звичними для щоденного сприйняття. Але…

Скільки всього могли б ми зробити, якби не хвороба, якби не карантин. Мабуть кожен з нас задумувався над цим питанням і не раз.

Отже, запитання від «Нежатин»: доповніть вислів «якби не локдаун, то я б__»

Думками у соцмережах діляться різні люди і вони (думки), як і люди, також різні: у когось короткі відповіді, хтось більш детально розповідає, а хтось пише про гіркі наслідки.

Аліна Дудіна: Не переймалася б через онлайн-навчання дитини

Тетяна Миргородська:

Ніколи в житті не починала речення з цього обороту! Завдяки локдаунам я багато читаю, почала писати статті, замахнулася на книгу, започаткувала групу у Фб «Чернігівщина в житті славетних», започаткувала такі собі походеньки по Чернігову (та й в Ніжині відкрила для себе багато нового і не туристичного), прохожу по 8-15 км за прогулянку, із задоволенням повернулася до велосипедних прогулянок; завдяки ковіду кинула курити ( а стаж курця мала 40 років), вчуся готувати ( бо все життя обходилася кількома традиційними стравами для родини). Якби не локдаун, то так би і бігла по життю у вічних клопотах.

Анна Воронцова:

якби не локдаун, то я б працювала у звичному режимі. Швидше могла б втілити в життя свої плани та мрії на майбутнє.

Юлія Стрілець: поїхала б у Карпати.

Олександр Костирко: мабуть нiчого не змiнилось, бо робота i ще раз робота, i трiшки вiдпочинку на природi вiд роботи.

Тетяна Обідейко: Зібралася б з родичами в боулінг – клубі в Києві, і розважилася!

 

Наталія Примушко: організувала з батьками, педагогами і дітьми родинне свято душі ,, Мамі , матусі низенько клонюся…”, або спортивне свято з родинами… Ми так всі потребуємо справжнього спілкування.

Ярослав Скрипець: грав би в теніс

Олександр Максимець: якби не локдаун то, напевно, забув би що вмію працювати із залізом та деревом

Тетяна Сидоренко: не сумувала б з приводу смертей багатьох знайомих мені людей: Ганни Баран, Володимира Яворівського, Павла Вади, Анатолія Гая, Галини Гай, Олександра Вобленка…

Сніжана Доліч: працювала.

Марина Волинець: Якби не локдаун, то я б не наважилась на ряд важливих змін в житті, серед яких створення нового проєкту, освоєння нової професії і зміну дислокації)) Труднощі – це завжди привід змінити життя на краще, аби в нових умовах використовувати нові можливості.

 

А ще деякі люди писали нам в коментарях, що нічого не змінилося ні «До» а ні «Після», живуть собі, мовляв, як і жили раніше.

Від автора: А я більше могла б подорожувати, поїхати у Київ до друзів, прогулятися по мегаполісу і насолодитися до болі знайомою панорамою Києва!…дуже хочеться, скажімо так «змінити картинку». А також на Різдвяні свята поїхати на Західну Україну і ще..просто могла більше бувати у різних кав’ярнях Ніжина, магазинчиках, купувати якісь «важливі дрібнички».

А ви – ? 

Фото із соцмереж та з архіву

Дізнавалася Тіна Кошелевська

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.

 

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *