14 жовтня ми відзначали День Українського Козацтва, свято, що на духовному рівні відображає український народ, його силу, могутність та незламність перед небезпекою. Військові касти були в багатьох державах, але лише в Україні козаки впродовж XVI – XVIII ст. були рушіями всіх позитивних змін. Козаки забезпечили успіх Національно-визвольної революції 1648-1657 років. Козаки створили нову державу на карті Європи – Гетьманщину. Козаки стояли на захисті особистої волі українців перед лицем татарського, польського чи московського поневолення. Недарма саме з козаками інші країни асоціювали Україну. Козак і українець – слова майже синоніми, це одне ціле.
З нагоди Дня Українського Козацтва ніжинськими школами пройшов ряд заходів, активними учасниками яких стали ніжинські школярі – майбутні козаки та козачки. Генератором ідеї частини заходів стала Ніжинська центральна бібліотека ім. М. Гоголя. На запрошення працівника бібліотеки Малюги Валентини Олександрівни до заходів козацької тематики долучився і Ніжинський краєзнавчий музей імені Івана Спаського. За участі наукових співробітників НКМ ім. І. Спаського Желєзка Романа Анатолійовича та Шешені Анастасії Сергіївни День Захисника Вітчизни та День Українського Козацтва був відзначений у Ніжинській ЗОШ № 9. Юні п’ятикласники за короткий час уроку поринули до легендарного козацького минулого, дізналися цікавинки з історії ніжинського козацтва та на власні очі побачили елементи козацької зброї (гарматні ядра, наконечники стріл, обладнання для виливки куль тощо) та зразки козацьких люльок-носогрійок.
Запорізька Січ по праву вважається матір’ю, Батьківщиною українського козацтва. Втім, козаки жили і діяли по всій українській землі. Одним з центрів козацтва XVII – XVIII ст. був Ніжин. Ніжинські козаки неодноразово боронили свою Батьківщину від татарських, польських, литовських та московських військ. Найвідомішою битвою за участі Ніжинського козацького полку вважається бій біля містечка Конотоп 1659 р., де українсько-татарська армія, за підтримки польських загонів, знищила армію Московського царства. Генеральній битві передувала кілька місячна облога московітами м. Конотоп, де місцеві козаки та міщани, під керівництвом ніжинського полковника Григорія Гуляницького мужньо тримали оборону. Долаючи чисельну перевагу ворога, голод, хвороби, паніку, ніжинське козацтво змогло протриматися й відбити всі приступи московського війська аж до приходу головних сил Гетьманщини. Оборона Конотопа ще раз показала Європі безсмертя козацького духу, його силу і єдність перед лицем небезпеки. Затиснутим у Конотопі козакам нікуди було відступати, вони не мали права здатися, бо за їхніми спинами ховалися діти.
Світ не знав, тай не знатиме більше таких воїнів як українські козаки. Проти ворога, захищеного обладунками, щитами та кольчугами, козаки йшли в бій в білій сорочці та з єдиною шаблею в руках. Завдяки особистій бойовій майстерності та вмінні діяти гуртом, козаки у XVI – XVII ст. перемагали найсильніші армії світу – Речі Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства. Московський цар Олексій Михайлович та його бояри були до смерті вражені мужністю ніжинських козаків, які, голі до поясу, з шаблею в зубах чи руці, лізли на стіни Смоленська у 1654 році. Схожого здивування були й французькі вояки, коли союзні їм козаки в тому ж стилі билися під Дюнкерком проти німців під час Тридцятилітньої війни у 1646 році. Козацька непереможність та військовий хист їх командирів породили ряд легенд про козацьких чаклунів – характерників. У страху великі очі. Тож поляки, нездатні перемогти козаків, придумали ряд легенд про ніжинського полковника Івана Золотаренка, якого називали сином диявола, поріддям Сатани. Татари й турки звали кошового отамана Івана Сірка шайтаном – злим духом. За легендами характерники ловили кулі з рушниць кафтанами, стріли – руками, робили замовляння, щоб ворожі шаблі їх не брали.
Запорукою козацьких перемог була сувора дисципліна, заснована на звичаєвому праві. Козаки відомі гульвіси, з «того роду, що пили горілку як воду». Втім, у військовому поході у козаків був сухий закон. У пішому поході порушника карали на смерть, а у морському – викидали за борт чайки.
Більше ста років вже немає козацтва як соціального стану чи прошарку Російської імперії, з 1783 р. немає Ніжинського козацького полку, ліквідованого Петербургом, безкраї води водосховищ Дніпра ховають під собою рештки Січей, від господарського освоєння степів навіки загубилися могили загиблих козацьких синів… Втім, українське козацтво досі живе, його неможливо здолати чи зламати. Козаки завжди в нашій пам’яті, бо їх нащадки є серед нас. Козаки – це воїни АТО, які захищають Україну на сході нашої держави у війні проти Росії. Козаки – це кіборги донецького аеропорту, що тримали оборону до останніх сил. Вічна вдячність тим, хто боронить нашу землю від ворога й вічна шана і пам’ять тим, хто віддав за Україну та її дітей найцінніше – своє життя.
Роман Желєзко –
науковий співробітник відділу «Поштова станція»
Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського
