4-й день свободи: репортаж із деокупованого Херсона. Фото

 

 

 

 

Четвертий день Херсон святкує повернення в Україну. Почали ще тоді, коли російські війська вже пішли, а українські ще не прийшли. Тепер тут усі люди у військовій формі — боги й селебриті. Дівчата просять залишити підпис на одязі або й на грудях, обтягнутих легким светром. Військові ніяковіють. 

Один із них пише слово «кохання» на спині у молодої дівчини і додає «126 ТрО» і підпис. 

126 — це одеська бригада тероборони, яка воювала на межі Миколаївської та Херсонської областей, а відтак на самій Херсонщині від початку повномасштабної війни. 

Площа Свободи в Херсоні вже четвертий день — суцільна фотозона, на яку хотіли б потрапити багато українців. Тут зʼявляються і люди у формі, які, можливо, і не вели бойових дій за звільнення Херсонщини й обласного центру.

Так, у формі Зорян Шкіряк, колишній очільник держслужби з надзвичайних ситуацій, підходить до мілітарно одягненого Олександра Вілкула — колишнього регіонала, а нині голови Криворізької військової адміністрації. Позаду фотографується з місцевими одягнений у військову форму політтехнолог та ведучий, а нині пресофіцер першої окремої бригади спецпризначення імені Богуна Тарас Березовець.

У своєму офіційному телеграм-каналі Вілкул пізніше напише: «Вітання з Херсонщини, брифінгу сьогодні не буде. Не встигаю». У прикріпленому відео до повідомлення Вілкул розповість, що в Херсон привіз флагшток для українського прапора.

Місія з доставлення кави з Івано-Франківська до херсонської кав’ярні

За межами площі життя в місті завмерло. Із 320 тисяч мешканців залишилося, за підрахунком місцевої поліції, 86 тисяч. Усі вони уже четвертий день живуть без світла і третій — без води. Поки не нарікають, але запитання ставлять. Поліцейські припускають, що електроенергію подадуть приблизно за місяць. А звʼязок відновлять от-от.

ЗСУ — справді тут боги, і не лише через звільнення Херсона, а також бо привозять старлінки. Завдяки цьому зв’язок є лише на площі. Трохи далі сигналу не зловиш.

У мене є місія — доставити пачку кави в кавʼярню. Я знаю адресу. Ми пробуємо знайти кав’ярню з допомогою місцевих. На пачці кави написано «Вирощена на херсонських кавунах». Каву я везу з Івано-Франківська — туди переїхав власник херсонської кавʼярні, чоловік, який дав мені пачку цієї кави. 

В Івано-Франківську він відкрив ще одну кавʼярню, і вона стала осередком «херсонської діаспори». За кілька днів до звільнення Херсона ми з ним і познайомились. Його звати Костя. Коли Костя почув від мене, що Херсон от-от звільнять, засумнівався. Коли я сказала, що я туди от-от поїду — засумнівався ще більше. Але дав мені пачку кави, сказав знайти його кавʼярню в Херсоні, а в ній Влада, який там залишився.

Тож ми підʼїжджаємо до кавʼярні. Видається, що всередині нікого, але надворі перед дверима стоїть генератор. Таки відчинено. До нас виходить чоловік. Я розумію, що то Влад.

Кажу, що привезла каву, а він усміхається. Я розповідаю про Костю. Ми знімаємо Влада на телефон, щоб я могла доїхати до Миколаєва, і звідти передати відеозвернення для Кості. В кавʼярні є генератор, і там наливають каву. І нам теж налили. І грошей не взяли.

Але поки ми в Херсоні пʼємо каву у Влада, він розповідає, що кава чорна звичайна зараз по 40 гривень, або по 50 рублів за горня і рублі в нього ще залишилися. Показує гаманець.

«росіяни теж заходили, брали каву. Якось почали говорити про Стремоусова (колаборанта, так званого заступника очільника херсонської ОДА, який, за повідомленнями російської влади, загинув 10 листопада в ДТП напередодні звільнення Херсона — ред.). А я ж стою, курю, слухаю. А вони кажуть: “Що це за клоун? Де він — туда прилітає”.

А потім зайшли якось і кажуть: “Всьо, за два дня ми уєзжаєм”. Ахха».

Чи приїде Зеленський?

Херсон, на відміну від інших звільнених міст, не розбитий ракетами. Тут кілька зруйнованих хаймарсами будівель: суд, куди росіяни і їхні гауляйтери перенесли адміністрацію; готель, де загинув ексрегіонал і колаборант Журавко, і будинок, який у народі називають «школа міліції». Це житловий дім, де колись давали квартири працівникам міліції. Під час окупації тут жили російські військові. І, за даними українського Генштабу, тут знищили до 200 окупантів. Місцеві ж кажуть, що росіяни встигли виїхати до удару. 

Багато хто з херсонців боїться, що тепер росіяни почнуть по них стріляти з лівого берега Дніпра. На дніпровській набережній кілька десятків людей із дітьми ловлять російський звʼязок. Тут він доходить із того берега. Я ж думаю про те, що ми стоїмо перед лінією фронту. Здалеку чути звуки вибухів. Всі вгадують: це розмінування чи працює десь наша артилерія?

Військової техніки в місті не видно. Військових теж не видно, окрім як на фотозоні — на центральній площі. Куди вони рухаються далі — поки велика таємниця.

Але зрозуміло, що наступати через зірвані обидва мости через Дніпро на позиції росіян ніхто не буде. Артилерію, яка тепер із правого берега Дніпра може дістати до Мелітополя — стратегічно важливого для росіян міста, — теж у Херсоні не поставлять, та й близько біля нього теж. Всі сподіваються, що Херсону пощастить вціліти, і по місту бити не будуть. 

У місті на березі Дніпра турбуються ще про одне: чи приїде Зеленський. Чутки про його приїзд ширяться, але всі розуміють, що це для президента небезпечно.

Двох хлопців 7-8 років запитуємо, чи бачили вони вже ЗСУ? Відповідають, що так, але що серед усіх найкрутіший Зеленський, бо «молодий і справедливий, не те, що лисий поц (йдеться про Путіна — ред.)».

Врешті президент таки приїхав до херсонців.

Старлінк, гуманітарка і сусіди-колаборанти

В одному зі спальних районів фонд Сергія Притули роздає гуманітарку і вай-фай зі старліка. Залишається година до довгого комендантського часу, який встановила вже українська влада після звільнення міста. Люди одразу сходяться. 

«Віта, на, поговори з дочкою», — каже чоловік. «Да чекай, мені нада журналістам розказать, як ми тут жили», — відмахується від чоловіка Віта.

Усі намагаються з допомогою інтернету поговорити з родичами «на великій землі». «Вони кабель украли і сигнальну ракету к забору пріцепілі, ти представляєш?» — бідкається якийсь чоловік телефоном. З російських відео ми тепер знаємо, що вони також вкрали тварин із зоопарку, зокрема єнотів, картини із художнього музею, і два памʼятники. 

«А ходили тут вони і казали, що ми тут “слішком свободні, надо жощє”. Та куда вже жощє? Ми тут дворами їх обходили», — перебиває сусідку Віта. 

«Що тут творилось! Ходили по квартирах, у них були списки, і били людей сильно. Звідки списки? Ну, здавали ж. У нас-то двір дружний, але тут одна стара, я ізвіняюсь, с**а, ходила тут — сусідка наша, і зазивала всіх голосувати. Іноді навіть не представляєш, з ким рядом живеш», — крутить головою Віта. 

«Так ця наша с**а со двора, — підхоплює сусідка Віту, — і каже нам: “рускіє хоч порядок навели”. Я їй кажу: “Що вони тобі вікна помили чи що?”»

До нашої маленької групи підходить сусід Віти. Розповідає, що в друзів, які мають генератор і мешкають у приватному секторі, вчора до першої ночі святкували звільнення Херсона. З музикою. 

Комендантська година

З 17-ю годиною — комендантською — старлінк і видачу гумдопомоги згортають. У місті настає темрява, і життя всюди, окрім центральної площі, завмирає. За квартал звідси з темряви до нас виходить жінка з підбитим оком. Вона бачить, що ми журналісти, і хоче розповісти свою історію.

Вона — засуджена і всю окупацію із ще 600 вʼязнями просиділа в херсонському СІЗО. Три дні тому вся адміністрація і наглядачі втекли, залишивши вʼязнів замкненими. Але хтось зумів знайти ключі, пояснює жінка: «Тепер ми всі блукаємо Херсоном, треба щось робити, мені страшно».

Жінка ходила до поліцейських, вони їй дали їсти. Але нікуди не забрали. Пізніше я зустрічаю начальника херсонської поліції й питаю про вʼязнів. «Так, вони втекли. Ми в курсі. Потрохи знаходимо, скоро стане холодніше, вони самі прийдуть».

За інформацією військових, у місті можуть залишатися також російські солдати, переодягнені в цивільний одяг. Поки що у місті наглядає 6 патрульних машин.

Громадське

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram