Вони народжуються раз на століття, а той на тисячоліття – люди-загадки, люди-таланти. 25 лютого 1871 року народилася геніальна українська письменниця Леся Українка.
Про неї звикли казати як про талановиту сумну героїню, що боролася проти хвороби, але хто ж насправді стоїть за цим штампом нездоланності? Феміністка, жінка, що прагне кохання, безапеляційна патріотка чи модерна інтелектуалка?
Леся Українка. Та, хто поєднала у собі все перелічене в бездоганному вигляді.
Шляхетність, інтелект і благородство. Її родинна історія не вкладалась в радянські догми про українську літературу як сільську та ту, що нескінченно журиться у злиднях. І Лесю Українку «вихолостили», звели до пропагандистських штампів та догм.
Але ж яка справжня Леся?
Коли їй було всього 4 роки, вона вже вміла читати. А коли було 5 – вже грала на музичних інструментах. А коли було 6 – навчилася вишивати. І оця вишивка назавжди поєднала її талант з народною творчістю. Також ніби вишивку, надалі нанизувала Леся нові знання. Наприклад, вона знала більше десятка мов: латину, давньогрецьку, вільно володіла французькою, італійською, німецькою, польською, іншими. Мовні знання дали їй доступ до світових енциклопедичних та літературних знань, що зробить надалі її твори напрочуд інтелектуально насиченими.
Вона завжди говорила те, що думала. Без зайвих реверансів та компліментарності. І вміла заглядати наперед – бачити ті проблеми, з якими стикатимуться наступні покоління в переосмисленні української літератури. Лише один приклад – її лист до свого рідного дядька Михайла Драгоманова: «Бога ради, не судіть нас по романах Нечуя, бо прийдеться засудить нас навіки безневинно. Принаймні я не знаю ні одної розумної людини в Нечуєвих романах, якби вірити йому, то вся Україна здалась би дурною…»
У своїх наукових працях вона детально аналізує творчість відомих світових філософів та письменників – від Платона та Еразма Роттердамського до Джорджа Байрона й Генріха Гейне. І її наукові знахідки напрочуд сучасні.
Загалом Леся Українка була уособленням європейськості української літератури. І це нам належить ще осмислити. Вона запроваджує навіть смислові відповідні поняття: вперше вживає термін «модернізм», називаючи ним напрям у літературі та загалом культурі.
Була дуже сучасною. Боротьба жінок за гендерну рівність, якою переймаються нинішні суспільства, була для неї в позаминулому столітті цілком природним явищем, адже зростала в освіченій емансипованій родині. Та й, власне, фемінітиви впроваджувались у літературі з її легкої руки. Загалом зробила дуже багато для розвитку жіночого руху в Україні: не дивно, що коли її проводжали в останню путь, то труну несли жінки – її подруги й відомі українські діячки.
Нам ще належить осмислювати й переосмислювати її творчість, яка обігнала свій час, увійшла в надбання світової літератури й культури своєю глибинністю, оригінальністю і міксом всього того, що описати не можна, а можна лише захоплено затамувати подих.
Ми пам’ятаємо тебе, Лесю!
Автори: Валерія Андрійченко, Тетяна Пивовар
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
