Тарас Шевченко помер 10 березня в петербурзі. Там поета спочатку і поховали. Проте друзі та шанувальники Кобзаря в 40-й день поховання виконали його заповіт і перенесли труну з тілом на рідну Україну. Остання подорож Тараса Григоровича тривала два тижні – пише Амнезія.
Ніжинець Олександр Якович Кониський, сучасник й перший біограф, у своїй книзі «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» описує ті події описує так:
«Коли таким чином усіх гнітила печаль, виступив Куліш і мовив: «З’явися, батьку, серед рідного краю під своєю червоною китайкою! — говорив Куліш потім в останній промові. — Та згромадь навкруги себе сліпих, глухих і без’язиких: нехай вони із мертвих уст твоїх почують твоє слово безсмертне та нехай, помиляючись, почнуть говорити непозиченою мовою!..» «Наш єси, поете, а ми народ твій і духом твоїм ми дихатимемо вовіки і віки…»
Тужлива процесія рушила. Червона китайка давала людям знати, що то батько українського слова навіки покидає ту чужу столицю, де його за слово правди, волі і любові засужено р. 1847 на нелюдське мордування в степу киргизькому. Проводжати труну до нової могили в Україні громада вирядила молодих своїх громадян Олександра Лазаревського та Григорія Честахівського».
Була й довга остання дорога Кобзаря (від 8 травня до 22 травня за новим стилем) — залізницею кінним екіпажем до Києва й вже по хвилях Дніпра до Канева.
Похоронна процесія 17 травня 1861 року зупинилася в Ніжині. У Тараса Григоровича з ніжинців були друзі, благодійники, знайомі, які назавжди залишилися в його біографії.
У 1846 році на Масляну Шевченко відвідав Ніжин з Афанасьєвим-Чужбинським, поселилися вони в готелі «Не минай».
День 17 травня 1861 року чітко описала Оксана Франко. Вона докторка історичних наук Львівського національного університету імені Івана Франка. Доліджуючи життя й наукову творчість Федора Кіндратовича Вовка вписала в своїй роботі його підліткові гімназійні роки в Ніжині, що припали на перепоховання:
«Ще гімназистом у Ніжині, біля труни Т. Г. Шевченка, Федір поклявся служити своєму народові. А було це так… Дзвонили дзвони, отець Барданос, який доводився тестем Л. І. Глібову, скликав на окроплення труни Кобзаря. Процесія, що супроводжувала останки поета, зупинилася у Ніжині. Все населення містечка бігло в храм, щоб поклонитися востаннє великому поетові… Минуть роки – і Федір Кіндратович у Парижі напише про це вірш…»
Олександр Лазаревський брав участь у перепохованні Тараса Шевченка, із процесією 17 травня 1861 р. був у Ніжині. Потім працював у Ніжинському суді.
Микола Самко, краєзнавець
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
