Минулої суботи у Переяслівці відбулася персональна виставка самодіяльного художника Григорія Безпалого, який народився і виріс у цьому селі. Незважаючи на те, що Григорій Васильович вже багато років є мешканцем столичного Вишневого, мала батьківщина залишається для нього особливим, сакральним місцем, чудесною бездонною криницею, з якої він черпає натхнення на творчість, заряджається силою та здоров’ям, навзаєм віддаючи їй свою прихильність та любов. Для нього це маленьке мальовниче сільце завжди буде тихою й рідною пристанню, батьківським порогом, куди хочеться повертатися з далеких і близьких доріг.
Пише Нежатин.
Власне, з деякими роботами митця сільчани вже були знайомі й раніше. Григорій Васильович кілька разів представляв деякі свої картини на традиційних святкуваннях Дня села – ще однієї чудової нагоди зібратися тут єдиною великою земляцькою родиною.
Однак саме в такому форматі виставка проходила тут вперше. Не зважаючи на те, що роботи о цій гарячій порі в селі на городі та в садку вистачає, ця, без перебільшення, визначна подія зібрала в одній з просторих кімнат колишнього старостату багатьох місцевих жителів, а також друзів та знайомих художника з Києва й Вишневого, а також сусідніх з Переяслівкою Черняхівки, Липового Рогу, Ніжина.
Гостею на виставці були Людмила Гальонко, директор ТОВ «Український Аграрний Союз», який же багато років поспіль обробляє земельні паї переяслівчан, староста Кунашівського старостинського округу Любов Пелехай, голова ветеранської організації Ніжинщини Ніна Дерека…
До початку офіційного відкриття виставки присутні з інтересом оглянули експозицію, що налічувала понад 40 робіт художника. Люди старшого віку з інтересом впізнавали у пленерних картинах знайомі місця, причому деякі з них сьогодні, на превеликий жаль, залишилися вже тільки на картинах. Вже не змахнуть на околиці села руками-крилами «Панські вітряки». Далеко в минулому залишилося свято, що заїжджало в село разом з кінопересувкою, як на картині «Буде кіно». Немає «Євкової ковзанки». Й на спільну «Гартаначку» «На вигоні» більше ніхто не збирається. Вже вичах вогонь у старій печі в хаті «У бабусі», й під її репаними трудженими руками вже ніколи не скрипне станина ткацького верстата, а нинішнім дітям і поготів дивним видасться присутність на цій картині телятка – хоч у старовину у великі морози селяни завжди забирали до хати новонароджених теляток.
Навіть тепер, через багато років впізнаваними залишаються на «Фото від Жори» змальовані з пам’яті натхненні обличчя сусідських дітлахів, що застигли – на мить чи на цілу вічність – перед камерою мандрівного фотографа. З роками обмілів Остер, що своїм блакитним плесом оперізував-огортав село й сільчан, даруючи дорослим чисту прозору воду для прання й купальські забави для дітлахів «На шлюзі». І хоч немає вже й самого того дерев’яного шлюзу, та ця тихоплинна річка будь якої пори, навіть «Засніжений Остер» продовжує притягувати людську увагу.
Загалом, вдивляючись у ці картини, мабуть, не тільки я відчувала щось незбагненне в цій зустрічі з минулим. Напевне це і є те непереборне й непідробне чуття малої Батьківщини, чуття рідної землі, землі своїх батьків, коріння свого роду…
Оскільки автор картин людина глибоко віруюча, то окремим розділом на виставці були представлені роботи на біблійну тематику: «Про Ісуса й самарянку», «Янгол Господній», «Пасхальний натюрморт», власна інтерпретація рембрандтівського біблейного сюжету про повернення блудного сина тощо. Відвідувачі виставки з інтересом вдивлялися у знайомі обличчя своїх односельців, котрі поспішали на недільну службу до «Церкви у Переяслівці» та її культової архітектурної посестри, що стоїть над шляхом у Березанці…
Не губиться в розмаїтті творчих пошуків митця шевченківська тематика. Дуже органічно в експозиції виглядає «Дуб у Липовому Розі», у міцному, розлогому гіллі якого проступають портретні образи Кобзаря й Ликери.
Власне, тема України, її долі та її майбутнього, реалії Майдану, неспокій про завтрашній день українського села, рідної землі – всі ці теми надзвичайно близькі й дорогі Григорію Васильовичу й вони, безперечно, знаходять своє відображення у його понад тисячному творчому доробку. Автор його не ховає, як то кажуть, від чужого ока, а з задоволенням дарує друзям та знайомим, а також представляє картини на широкий загал, беручи участь у численних краєзнавчих та духовних виставках у Вишневому, Боярці, в Печерських галереях тощо. Скажімо, ось ця персональна виставка, яку Григорій Васильович представив своїм переяслівським землякам, вже шоста від початку нинішнього року…
…У кожної людини власний шлях до здійснення своєї найзаповітнішої мрії. Він може бути коротким – це коли людина чітко знає свою мету і безперешкодно до неї прямує. А може бути й довгим, й тоді людина, йдучи цією дорогою, збирає у власну душу квіти і каміння буття, ховає в ній почуття радості й розчарувань, надії і зневіри. Саме так сталося і в житті Григорія Безпалого. З дитинства маючи хист і бажання малюватитворчо реалізуватися йому відразу не вдалося. Свого часу отримавши медичний фах, працював за спеціальністю, обіймав керівні посади в органах державної влади, тож у ті періоди живопис займав у його серці здебільшого місце улюбленого хобі. А втім, Григорій Васильович не вважає ці роки марно прожитими в творчому плані, бо ж вони стали для нього і неабияким життєвим та професійним досвідом, і посланим Господом випробуванням, тільки пройшовши через які, він, зрештою, зміг не тільки втілити свою давню заповітну мрію, а й знайти сенс свого теперішнього життя…
Багато теплих слів того дня почув автор на свою адресу від очільниці старостинського округу Любові Пелехай, директорки агропідприємства-орендаря Людмили Гальонко, голови ветеранської організації Ніжинського району Ніни Дереки, своїх земляків-переяслівчан Марії Товстухи, Наталії Романенко, Катерини Гавриш, своїх духовних та творчих друзів і наставників, які завітали, щоб розділити радість цієї творчої зустрічі. Й кожне слово справді лилося від від щирого серця. І в жодному не було й тіні лукавства чи нещирості. З присутньою йому легкою самоіронією учасники зібрання дізналися про Григорія Васильовича й від нього самого. Адже він не тільки обдарований народний художник зі своїм власними стилем, багатогранням видів та жанрів. Також Г.В. Безпалий працює в жанрі народно-прикладного мистецтва, пише вірші, має добрий голос й любить співати, багато часу віддає духовному розвитку та самоствердженню. А ще кілька років тому побачила світ його книга «Переяслівка: від минулого до майбутнього», в якій закумульована вся історія нашого мальовничого села та сподівання автора на його відродження та розвиток.
Присутні щиро дякували автору за подаровану ним радість такого земляцького спілкування, за приємний екскурс в минуле свого рідного села та чудову можливість серцем доторкнутися до прекрасного. Сам же митець свою потребу поділитися з земляками творчістю й відчуттями пояснює дуже просто – любов’ю та прихильністю до батьківської землі та людей, які на ній живуть.
-Я переконаний що село живе і буде жити доти, поки зберігається пам’ять про нього. Тож нехай мої роботи, можливо, трохи наївні, будуть відповідним внеском в життя нашого чудового і прекрасного краю!.
Катерина ГАВРИШ.
На фото: фрагменти художньої виставки Григорія Беспалого у Переяслівці.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
