Є люди, від спілкування з якими стає спокійно і легко. Вони наповнені добром. У них немає часу помічати чиїсь колючі погляди чи реагувати на критику. Ці люди зайняті надважливим… Вони там, де гаряче від обстрілів, де біль і сльози, втрачені домівки, де щира підтримка на вагу золота. Якщо не вони, то хто?..
Тамара Стратілат. Ніжинка з великим серцем. Жінка, яка живе тим, щоб допомогати іншим. “Якби могла, то пригорнула б кожного, – зізнається при зустрічі. – Знаєте, що я кажу нашим захисникам, коли чую від них “дякую”?..
“Будеш винен!”, “Що винен?”, – здивовано запитують вони. “Перемогу, ось що”.
“Волонтерю давно, – розповідає Тамара Михайлівна. – Ще навесні 2014 року організувала збір для наших прикордонників, бо вони були голі й босі. У березні того року ми вперше вирушили у село Гремяч, що на кордоні з росією.
А 14 квітня 2014 року в Ніжині ліга-клуб “Ділова жінка” створила перший в Україні комітет по захисту учасників АТО та їх сімей. Уже тоді, під час одного із виступів тодішнього президента, Ніжин згадували як ініціатора волонтерського руху. Ми, ніжинці, одні з перших заявили про себе як про таких, що стали поруч з військовими і будемо всіляко їм допомогати.
Повномасштабна війна… 24 лютого 2022 року… Як і всі, місця собі не знаходила. Ввечері телефонує син, і каже: “Мамо, я знаю, чим тобі зайнятися. Йди на вокзал, там сила людей, і говори з ними”. Пішла, заспокоювала, організовувала чай, разом з Іриною Грозенко направляли людей… Так вступила в діалог з війною. Підключалися інші люди, пропонували допомогу, організували гаряче харчування для наших військових у Ніжині та за його межами. Годували до 500 чоловік.
Дуже вдячна країнам, які підставили Ніжину плече допомоги. Одна за одною прибували вантажі з гуманітаркою. З Австрії – двічі по 10 тон, Латвії – двічі по 20, та ще й інша суттєва допомога. До того ж, включилися Італія, Франція, Брюсель, Данія, Великобританія, Швеція… Ці країни передали нам авто і біля 100 генераторів, які ми роздали за потребами військовим та дитсадкам. Зауважу: ця допомога – не через фонди, усе – на особистих зв’язках.
“Однією із останніх трагедій України стала Херсонщина. Тисячі людей задля власної безпеки змушені були покинути все, виїхавши з затоплених місць, залишившись без домівки та їжі”…
“Звісно, ми не могли не поїхати в ті краї, – говорить Тамара Стратілат. – Там наші люди, вони чекають. Та й людям, які постраждали від затоплення, потрібно було протягнути руку допомоги. Тому ми оголосили збір необхідних речей для постраждалих…
“Екзамен на доброчинність ніжинці здали на відмінно“
-Я не втомлююся повторювати, що ніжинці неймовірні, – говорить Тамара Михайлівна. – Ми, українці, своїм єством і духом – неймовірні! Ми вдячні всім, хто відгукнувся на нашу пропозицію щодо збору передач для жителів Херсонщини. До “Волонтерського Штабу “Наші люди всюди” йшли, їхали велосипедами, машинами. За лічені години в “Велмарті” було зібрано 15 візків продуктів, і це лише за один день. А принесли люди: подушки, ковдри, матраци, постіль, рушники, засоби гігієни, туалетний папір, воду, заступи, сокири, пилки, посуд, дитячі речі!
13 червня Члени “Волонтерського Штабу “Наші люди всюди” відвідали Херсонську область – Дар’ївську громаду. Із 16 сіл громади – 8 опинилися повністю під водою.
“Люди з Херсонщини просили передати на всю Україну дуже важливу інформацію!“
Про Дар’ївку Тамара Михайлівна розповідає:
“День розпочався о п’ятій ранку, і не з кави і ліжка, а з собачого корму та десятка бездомних та голодних тварин в селищі. Пізніше на вулицях з’явилися люди, йшли займати чергу за хлібом. В чергу прибували, але всі були терплячі, біда згуртувала та об’єднала людей.
У зоні екологічного лиха серед постраждалих сіл Херсонщини – 8 сіл Дар’ївської громади, куди члени “Волонтерського Штабу “Наші люди всюди” прибули з гуманітарною допомогою. Попри всі негаразди, там терпляче чекають змін і вірять, що кращі часи настануть в український Херсонщині. А поки що, там немає свого хліба, його привозять двічі на тиждень, немає й світла та води…
Хоча, чого-чого, а води навкруги “море”.
Є тільки війна, яка принесла руйнування, затоплення, жертви, зниклих безвісти. Там зникають безвісті навіть, волонтери. Іх обстрілюють орки. Вже є заборона волонтерам переправлятися по воді, взагалі існує обмеження на здійснення волонтерської діяльності в зоні затоплення.
Але це не для нас! Ми повинні допомогти! І будемо! Там повірили в нашу щирість, єдність. Емоції зашкалювали. Нас обіймали, розповідали свої сумні пригоди. Але не зачерствіли серця і селян, які просили передати “на всю Україну”, що на Херсонщині живуть українці, які вірять в Перемогу ЗСУ і не віддадуть ні шматочка своєї землі чужинцям!
Нас запрошували до своїх осель, подивитися наслідки “високої” води. Одну із домівок ми відвідали. Якщо будинок і можливо хоч якось відремонтувати, хоча вода досягала до двох метрів, це при тому, що оселя на пагорбі, то меблі і все інше вийшло з ладу. Пройшли Інгулецькою вулицею, де стоїть затоплений трактор та машина далекобійника.
Ми приїхали до людей з одягом, взуттям, постіллю, подушками, матрацами, харчами, бензопилами, лопатами, сокирами, посудом, але найбільший ажіотаж серед населення викликали заморожені кури та 100 налобних ліхтариків. Одна жіночка навіть намагалася цілувати руки, аби дала їй ліхтарик, та вже, на жаль, нічого було дати.
Та родзинкою серед наших подарунків був дитячий український костюмчик, для якого відразу знайшлася власниця. Дівчисько, розчулившись, обіймала, бажала нам миру, легкої дороги додому та подарувала віршик про Україну.
Не забули і про чотирилапих… Їх там багато, треба дбати й про хвостатиків. Був випадок: у собачки-мами народилося 10 песиків. Ми з ними познайомилися, коли малята вже підросли, й запропонували забрати їх в родини до ніжинців. Та що ви думаєте – нам їх категорично не віддали. Кажуть, ви що, ми їх рятували, вони з нами стільки пережили!”.
Вдруге команда вирушила в дорогу 19 червня. “Коли ми приїхали, – говорить Тамара Стратілат, – вода вже зійшла… Та війна й біда зщалишилися…”
“Наша сила – у єдності та взаємодопомозі”
“Допомога – це те, що зігріває наші серця. Безмежно вдячна ніжинцям, які з нами у ці надважкі часи. Жодного разу, скільки не зверталися, не відмовив депутат Сергій Охонько. Ось і цього разу, вже вдруге, забезпечив людей тушками курей (300 кг). Разом з депутатом Віктором Радченком, який кожної поїздки допомагає нам з пальним, поїхали з нами на Херсонщину. Розвантажували набиті всім необхідним машини, заспокоювали людей, запитували у військових про їх потреби. Тож, вже цього дня, деякі важливі питання були вирішені (оперативно придбали два акумулятори), адже у цих депутатів слово ніколи не розходиться з ділом. Їхня доброчинність перевірена роками.
Тому я щаслива, що у нас – єдина, сильна й дружна команда однодумців. Без цих людей, які зі мною поруч і вдень, і вночі, я б не впоралася. Знаю, що можу за будь-яких обставин покластися на кожного з них, бо ми, без перебільшення, як родина”.
“Кілька хвилин рятують життя”
“Інколи мене запитують, – ділиться Тамара Стратілат, – а де наш страх, адже ми їздимо в такі місця, де війна гаряче дихає в спину… Знаєте, немає часу думати про страхи. Ти – потрібен, тебе чекають, значить, відступати ніхто не буде! Попри обстріли, тільки вперед!
Траплялося безліч ситуацій, коли ніби якась сила втручається в наші плани. Кілька хвилин в прямому сенсі рятують життя. Затримавшись з якихось причин в дорозі, ми не потрапляємо вчасно на місце призначення… А коли під’їжджаємо, то там уже випалена земля, або слід від прильоту… Бог береже нас, саме так. Тому – ні, не страшно!”.
Спілкувалася Валентина Пильник
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
